Берта Бертолотті — килимарка з художнім світоглядом та екстраординарною зовнішністю та стилем (любила яскравий одяг та мейк-ап). Вона була розлучена, дітей не мала, хоч свого часу їй дуже хотілося стати мамою.

І ось Берта отримала посилку — величезну бляшанку вагою близько двох десятків кілограмів. У ній вона несподівано для себе побачила якесь незвичне зморщене створіння. Воно попросило, аби жінка дала йому поживного розчину, розміщеного під кришкою посудини. Після того, як вона виконала прохання, істота стала хлопчаком семи років. Його було виготовлено спеціальним заводом. На ньому діти створюються ідеально правильними, досконалими. До того, як вони потраплять до батьків, їх неодноразово піддають всіляким тестуванням. Завдяки спеціальним лекалам та шаблонам було налагоджено такого виду виробництво.

Конрада, як і інших «заводських» дітей було налаштовано на чемність, сумлінність, чесність, а ще він мав неабиякий розум, проте від усіх цих чеснот Конрад був надзвичайно нудним. Його нова мама дещо збентежена його ідеальною поведінкою, а завести друзів у нього взагалі ніяк не виходить. Сама ж Берта зовсім не є загальноприйнятим ідеалом материнської поведінки — палить, харчується нездоровою їжею, а ще вона є достатньо неохайною та розсіяною. Аби про щось не забути, вона лишає за допомогою помади надписи на склі чи дзеркалах, а її одяг може хаотично лежати по всій домівці. Проте ця жінка є впевненою в собі особистістю, що відчуває внутрішню гармонію та гармонію зі світом. Хоч оточуючі відразу помічають її недоліки, вона вважає себе втіленням досконалості.

Дитина потрапляє до неї не заплановано. І тут для пані Бертолотті відкривається зовсім інше уявлення про світ, про яке вона гадки не мала. У ньому панують безкінечні «мусиш» та «не можна». Про це все вона дізнається від Конрада. Це вже не «хочеться» та «не хочеться», як було в її житті до цієї ситуації, що склалася.

Здається, ніби Конрадові необхідно вчити маму бути мамою, а вона скоріше схожа на дитину, аніж він.

Новоспечена мама розгублена і абсолютно необізнана в дитячих справах. Спершу вона витрачає всі свої заощадження на вбрання для дитини, вибираючи все аж надто яскраве (як для себе), потім вирішує придбати величезну купу іграшок з морозивом, але зовсім не думає про канцелярські товари, необхідні хлопчикові в школі. Її легковажність нагадує дитячу.

Яскравість одягу абсолютно не припала до душі хлопчикові, адже його було запрограмовано на надання переваги більш простим речам. Проте нова мама пояснила йому, що вона прагне відрізнятися від інших, бути особливою, через те вбрана не так, як решта людей. І це зовсім не погано. Вона цим навіть пишається.

Конрад раз поз раз ставить Берті різноманітні питання, оскільки хоче зрозуміти світ навколо, який часто відрізняється від тих рамок і уявлень, які у нього вклала фабрика. Берта ж, зі свого боку, також мусить постійно вчитися, удосконалюватися як мати, оскільки вона ніколи не мала такої великої відповідальності, як тепер. Та вона старається. До того ж, на щастя, у неї є те, що часто притаманне творчим персонам — вона відчуває людей поруч, їхні настрої, хвилювання. Це стало великою перевагою для їхніх стосунків із сином із бляшанки.

Але неорганізованість Берти зіграла з ними злий жарт — жінка, зопалу витративши купу грошей, лишилася ні з чим. Вона розуміла, що мусить хоча б нагодувати дитину, та абсолютно не мала коштів. Жінка пішла до свого друга, аптекаря пана Егона, її єдиного друга. І хоч вони товаришували, але були абсолютними протилежностями. Чоловік знайомиться із Конрадом і просто захоплюється його досконалістю. Він намагається підтримати його ідеальність.

Хлопчик опинився поміж двох абсолютно різних стихій, які втілилися в новій мамі (епатажній та самодостатній) та аптекареві (педантичному та передбачуваному). В цих паралельних світах містяться абсолютно відмінні уявлення про те, якою має бути дитина. У початковому матеріалі, який представлений Конрадом, дорослим необхідно поступово виліплювати якості особистості. Проте аптекаря вже повністю задовольняв наявний варіант, тоді ж, як маму Берту категорично ні.

Розвиток Конрада помітно проявляється від початку книги до її завершення. Його «ідеальність» поступово стирається, змішуючись із звичайними дитячими вчинками. Не останню роль у цьому «перевтіленні» зіграла нова подружка головного героя на ім’я Кітті. Це звичайнісінька дівчинка, не із заводу. Тож для неї зовсім прийнятною справою є хитрість, прогулювання уроків тощо. Вона була його єдиною подругою хлопця, бо більше ніхто із однокласників не мав наміру товаришувати із хлопцем, який не підкаже на уроці, не дасть списати та ще й про все доповідає учительці. Та ж, у свою чергу, переконана, що Конрад є золотою дитиною.

Він настільки розумний та чемний, що відразу починає навчання аж у третьому класі.

Через певний час хлопчик із бляшанки адаптується та із запрограмованого «робота» перетворюється на особистість. Цьому посприяли Берта та Кеті. До речі, він відкрив дівчинці свою таємницю про те, звідки його привезли мамі. Подруга дотримала слова і нікому не розказала про це. Більше того, ще дужче стала допомагати йому рухатися в правильному напрямку до змін.

Від пана Егона Конрад отримує пропозицію стати для нього сином, та той відмовляється від переїзду, бо поряд Кітті та й Берта, хоч неорганізована, але зовсім не погана.

Тепер пан Егон хоче вплинути на пані Бертолотті. Він критикує її зовнішній вигляд та безлад у квартирі.

Говорить, що тепер вона має стати іншою, аби відповідати статусу матері. Жінка була роздратована.

Аж раптом, як грім серед ясного неба, вони отримали повідомлення про те, що сталася випадкова помилка, у зв’язку з якою Конрад був надісланий на їхню адресу. Тож тепер вони мусять віддати хлопчика знову на фабрику, чи тим батькам, які на нього чекали. Та Берта з Кітті відвозять хлопця до аптекаря, аби там заховати.

Вони вже надто полюбили його, тож не мали наміру з ним розлучатися. Розуміючи, що переховування — не вихід, було прийняте рішення змінювати хлопчика в гірший бік, аби ні фабриці, ні батькам він не припав до вподоби.

Кітті вчить його лаятися, малювати на стінах, некрасиво писати, мастити крем по підлозі тощо. Як тільки він не виконував поставленого завдання, отримував укол шпилькою від подруги. Мамі ж лишалося тільки підбадьорювати його за допомогою цукерок та поцілунків.

Зміни проходили дуже складно для Конрада, та він дуже старався. Невдовзі хлопчик був знайдений фабричною бригадою. Та йому вдалося вразити нових тата з мамою і директора фабрики своєю некоректною поведінкою. Тож наразі він їх перестав цікавити абсолютно.

Аптекар, Берта та Кітті були невимовно раді своїй перемозі. Та всі вони добре розуміли, що мусять прикласти багато зусиль, аби хлопчик тепер розібрався як же треба поводитися — як розбишака чи зразковий хлопчик.