Всі жителі України знають Михайла Грушевського, а ще його постать відома за кордоном, адже ним історія України не тільки була написана, ще видатний історик брав безпосередню активну участь в її творенні. Біографія Михайла Грушевського є цікавою та насиченою. Детальніше далі.

Народився чоловік 29 вересня 1866-го року в Холмі — нинішньому місті Хелм (Польща). Та батьки Михайла Грушевського не були поляками. Сергія Грушевського, професора словесності (батька майбутнього історика) було запрошено працювати в Холм. Чоловік отримав цю пропозицію після того, як російською владою було придушено повстання поляків 1863-64 рр., а далі вона починала впроваджувати на цій території «обрусіння краю». Довго Грушевські там не затрималися і переїхали до Північного Кавказу. Саме там і минули дитячі роки Михайла. Спершу Грушевські жили в місті Ставропіль, а далі — в м. Владикавказ. В Україну приїздили дуже рідко.

В 1880-му році Михайло став учнем Тифліської гімназії. Тут він мав змогу діставати та читати книги історичного, літературного та етнографічного змісту, чим він і користався. Саме за гімназійних часів хлопець вперше пише власні твори. Це були оповідання, які сподобалися навіть відомому на той час І. Нечую-Левицькому.

Закінчивши навчання в гімназії, Михайло хотів переїхати в Київ. Але батько довгий час не давав на це згоди, оскільки боявся, що український запал Михайла не доведе до добра, як і багатьох студентів того часу. Та врешті батько погоджується і відпускає сина в Київ.

Там Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Він навчався з 1886-го року до 1890-го року. А наукова робота «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» була нагороджена золотою медаллю, і Михайлові запропонували залишитися в університеті, тепер вже в іншому статусі. Він погодився, і його місцем роботи стала кафедра російської історії. До 1894-го року чоловік був професорським стипендіатом.

В 1891-му році Грушевський отримав пропозицію від професора Антоновича. Він запрошував молодого вченого стати на чолі кафедри історії України, яка невдовзі мала бути відкрита у Львівському університеті. Михайло дав згоду.

Навесні 1894-го року М. Грушевський став магістром, успішно захистивши дисертаційну роботу. В тому ж році чоловік оселяється в місті Львів і стає на чолі новоствореної кафедри всесвітньої історії.

Чоловік також отримує членство від Наукового товариства імені Тараса Шевченка, яке очолює у 1897-му році. Під час роботи в місті Лева Михайло Сергійович побачив, що поляки ставляться, скажемо, не дуже добре до української культури та етносу. Це призвело до погіршення його стосунків із польськими членами університетської колегії.
Незважаючи на несприятливі умови, наукова робота вченого в цей період є дуже плідною. Йому вдалося розробити і читати сім семестрів курс історії України. Ці лекції вже найближчим часом лягли в основу книги. В 1897- 98 рр. Грушевський закінчив і зміг видати «Історію України-Руси» том 1, слідом за ним вийшов наступний том, 1898-го року, а третій побачив світ вже 1900-го року.

Від 1906-го року все більше науковець буває з робочими візитами в Києві та на Лівобережній Україні. В цьому ж році історик відвідував Петербург і був учасником роботи української фракції I Держдуми та Українського клубу, а ще входив до складу редакційної колегії щойно створеного видання «Украинский вестник».

1907-го року Михайло Грушевський в місті Київ став очільником Українського наукового товариства (УНТ). Науковець планував, що ця організація стане основою Академії наук України, яку він планує створити.

1910-го року виходить друком перша частина І тому книги «Киевская Русь». 1913-14-го років один за одним побачили світ 2 томи роботи «Истории украинского казачества».

Коли розпочалася Перша світова війна, сім’я Грушевського відпочивала в Карпатах. Щоб безпечно повернутися в Київ, Грушевським довелося виїхати у Відень, а далі до Італії та Румунії, тільки звідти науковець з рідними змогли вернутися додому.

Наприкінці 1914-го року історик потрапляє під арешт. Йому інкримінують причетність до створення Легіону УСС. І вже через пару місяців чоловіка відправляють в Сибір, називаючи його українським сепаратистом та мазепинцем. Та останньої миті місце заслання було змінене на місто Симбірськ. Звідси восени 1915-го року чоловіка відправляють в Казань, а згодом в Москву. Там він перебуває під постійним поліцейським наглядом, також його позбавили можливості викладати та займатися громадсько-політичною діяльністю. Не гаючи часу, М. Грушевський знову відновлює роботу з написання багатотомної «Історії України-Руси».

Завдяки Лютневій революції в місті Петроград Грушевський отримав свободу. 4 березня відбувається створення Центральної ради в Києві. Ця організація стає центральним органом руху українського громадянства, яке прагне відновити свої відібрані права та свободи. Михайло Грушевський дистанційно обраний на посаду голови Центральної ради.

12 березня 1917-го року Грушевський вертається в Київ і береться за нові обов’язки. Центральна рада функціонувала до 1918-го року і весь цей період Грушевський був незмінним на своїй посаді.

10 червня 1917-го року Центральною радою за допомогою першого Універсалу було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. 15 червня нею був обраний та затверджений уряд, очільником якого став Володимир Винниченко.

29 квітня 1918-го року Михайло Грушевський був обраний Центральною радою Президентом УНР.

Коли ж відбувся переворот гетьмана П. Скоропадського історик був змушений покинути Київ та піти в підпілля. В місто він зміг вернутися наприкінці 1918-го року після повалення Гетьманської держави.

В лютому 1919-го року Михайло Грушевський виїздить спершу в Кам’янець-Подільський, де працював редактором газети, а також займався написанням підручника «Історія України для трудової школи», а пізніше виїжджає взагалі за межі України як член Української партії есерів, нібито для відвідин конференції. Бути емігрантом було непросто. М. Грушевський з родиною весь час переїздив. Тимчасовим домом для них були Прага, Відень, Женева. Не зважаючи ні на що, Михайло Сергійович весь час працював — займався редагуванням часописів «Борітеся — поборете!», «Наш стяг», а ще писав багатотомну «Історію української літератури». На перший план для Грушевського знову стає наука, а не політика. Місцем роботи науковця на цей період є Український соціологічний інститут в місті Прага.

Михайло Сергійович та його донька Катерина видають кілька книг французькою про Україну.

1922-го року видатний українець переїздить в м. Баден, що неподалік Відня, де повністю поринає в написання фундаментальної роботи «Історія української літератури».

Від 1923-го року Михайло Грушевський — член Всеукраїнської академії наук. Весною 1924-го року чоловік з родиною повертається в Київ, прагнучи дописати «Історію України-Руси». На початку 1929-го року науковця обирають членом Академії наук СРСР. Та репресії 30-х років XX сторіччя не пройшли безслідно і для М. Грушевського.
Більшовикам потрібне було безнаціональне радянське суспільство, тож Грушевський з його історичними дослідження був ні до чого. Як наслідок, вчений потрапляє під арешт. Йому інкримінують антирадянську діяльність, а також організацію угрупування «Український національний центр», та через певний час його звільняють і перевозять в Москву.

Після цього ще трьохрічний період академік продовжував написання «Історії України-Руси» — фундаментальної історичної праці, яка і на сьогодні є найповнішою історією України.

Помер Михайло Грушевський неочікувано в місті Кисловодськ під час санаторного відпочинку. Перебуваючи там, вчений захворів карбункулом. Йому невдало зробили операцію, під час якої відбулося зараження крові. Внаслідок цього чоловік помер. Сталося це 25 листопада 1934-го року.

Могила Михайла Сергійовича знаходиться на Байковому цвинтарі.

Родина Михайла Грушевського

Михайло Грушевський досліджував свій родовід і зауважував на сторінках біографії, що походять його корені із бідного роду Грушів (пізніше вони стали називатися Грушевськими), які мешкали на території Чигиринського повіту. Були це здебільшого церковнослужителі такі як дяк та паламар. Його дід, якого звали Федором, осів під Києвом, що дало змогу вивчити сина Сергія на педагога, що й допомогло Сергієві Федоровичу (батькові Михайла Грушевського) знайти себе в житті, а саме на педагогічній ниві.

Сергій Грушевський написав офіційний російський підручник з церковнослов’янської мови. Його перевидавали близько трьох десятків разів! І хоч трохи пізніше Михайлові Грушевському вдавалося гарно заробляти на викладацькій роботі, але основний дохід їхнього сімейства складала частка, яку вони отримували від перевидання книги батька, Сергія Грушевського. Так було до 1917-го року.

1908-го року Грушевські придбали двоповерховий дім у м. Київ, біля якого ними ж невдовзі був побудований будинок аж на шість поверхів! На початку 1918-го року більшовиками був здійснений прицільний обстріл цієї оселі, що призвело до пожежі, яка її знищила. Та основною втратою стало не майно — в палаючому домі знаходилася мати Михайла Грушевського. І хоч стареньку Глафіру Захарівну і врятували з вогню, та вона занадто постраждала і відійшла у засвіти вже за кілька днів.

Цікаві факти про Михайла Грушевського

Михайло Грушевський є першим керівником в історії незалежної Української держави.

Вночі з 29 на 30 квітня 1918-го року Михайла Сергійовича намагалися вбити. Він та його дружина виходили разом із будівлі ЦР. Їх охороняли січові стрільці. Та раптом один з охоронців намагався нанести йому поранення багнетом, вигукуючи слова: «За Русь!». Охороні вдалося вчасно зреагувати, проте дружина історика отримала незначне поранення. Ким був нападник так і не з’ясували, оскільки він був вбитий під час спроби втечі.

Київрада прийняла рішення про те, що вирізання надмогильного пам’ятника видатному українцеві відбудеться із гранітного шматка, який виконував роль постаменту під пам’ятником Миколі I. Так і зробили.

Офіційно «Історія України-Руси» сягає 1658-го року. Саме по цей рік написано вкінці десятого тому. Але говорять, що десь серед архівних матеріалів був помічений рукописний 11-й том, в якому історик сягнув чи то до 60-х років XVII сторіччя, чи то аж до 20-х років XVIII. Проте поки що цієї книги так і не було знайдено. Варто зауважити, що ця історія цілком може виявитися реальною. До прикладу, тільки зараз, серед архівних матеріалів було віднайдено 6-ий том роботи «Історія української літератури» М. Грушевського. Лише в 95-му році XX століття її було надруковано.

Наукові роботи Михайла Грушевського

Працездатність Михайла Грушевського не може не вражати! З-під пера історика вийшли більше 2000 (!) наукових робіт.

Ще бувши гімназистом, Михайло написав кілька оповідань, які надіслав до відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького. Той вподобав твори молодика. Тож за допомоги письменника твори «Бех-аль-Джугур» і «Бідна дівчина» були надруковані ще 1885-го року.

Грушевським була створена класична для української історіографії схема історії українського народу.

Весь час Михайло Сергійович займався доведенням безупинного розвитку українців як нації. Історик наголошував, що повноправна спадкоємиця Київської Русі — виключно Україна.

Найбільш цінна вершина наукової роботи — «Історія України-Руси».