Олександр Ірванець — український літератор. Він пише поетичні, прозові твори, драматичні, а ще займається перекладацькою діяльністю.

З-під пера Олександра Ірванця вийшло багато сатирично-іронічних віршів, скандальних п’єс, есеїв, романів. Автор зауважує, що ніколи не змушує себе до написання, а береться за творчу роботу тільки тоді, коли просто не здатний не писати, тобто письменник відчуває абсолютну необхідність сісти саме зараз і написати саме це. Часто в його творах змальована суспільно-політична ситуація в Україні.

Олександр живе не тільки літературою, хоч вона і займає велику частину його життя. Ще йому подобаються прогулянки, подорожі, перегляд телевізійних програм та фільмів, «блукання» просторами інтернету і, звісно ж, читання.

Олександр Васильович Ірванець народився 24 січня 1961-го року в місті Львів. Та його дитинство, юність і молодість минають в місті Рівне. Навчився читати малий Сашко в ранньому віці. Спершу це були казки, а надалі твори Жуля Верна, Конана Дойля.

В 1976-му році хлопець отримав атестат про закінчення неповної середньої освіти. До слова, навчався майбутній письменник в Рівненській середній школі №18. Потім вступив до Дубенського педагогічного училища. В цей період студент Ірванець відвідував літстудію, яка була організована на базі дубенської районної газети «Червона зірка».

Перші поезії Олександра Ірванця були досить специфічними — це були епіграми про інших студентів і представників викладацького складу училища.

Вперше поезії Олександра Ірванця були надруковані в 1979-му році у вищезгаданій «Червоній зірці».

Практично завершуючи здобуття знань в педучилищі, Олександр їде до м. Рівне, де відбувається засідання літературної студії обласного рівня «Червоні сурми». Юнак отримав схвальні відгуки від уже відомих авторів про прочитані ним власні віршів.

Ставши вчителем, Олександр Ірванець почав працювати за спеціальністю. Потім його забрали до армії, де він продовжував писати, цього разу на серйозну тематику.

У 22-річному віці чоловік знову став студентом. Цього разу він вступив у Московський літературний інститут. Навчався на заочному відділенні. В цей же період, паралельно, Ірванець влаштовується працювати в Рівненську школу під номером 24. Тут він затримався на цілих 8 років. Зараз письменник гордий своїм педагогічним минулим.

1985-го року молодий Ірванець є учасником творчого семінару молодих авторів в м. Ірпінь Київської області. Сам митець зауважує, що в той період вже був впевнений в тому, що він є найкращим серед молодих поетів. Під час цього заходу Сашкові Іранцеві випала нагода зав’язати знайомства з такими авторами як Оксана Забужко, Павло Гірник, Юрій Андрухович. Саме в той день стало відомо, що Олександр Ірванець став членом Національної спілки письменників України. До слова, в цей день чоловік святкував своє 24-річчя.

Широкий загал більше дізнався про Олександра Ірванця після того, як він, Юрій Андрухович та Віктор Неборак об’єднуються в літературне угрупування «Бу-Ба-Бу» (бурлеск, балаган, буфонада). Відбулася ця подія 17 квітня 1985-го року в м. Львів. Їх поезії були хорошими та свіжими, а всі автори вміли їх декламувати з натхненням, а іноді й гумором, якого в усіх трьох хоч відбавляй. Бубабістам вдалося стати ідеологами вільно мислячих представників нації. Вже тоді було відчутно, що в сучасні українській літературі відбуваються якісні зміни, які несуть своєю творчістю «Бу-Ба-Бу». Європейські стежки в літературному процесі того часу були проторовані саме О. Ірванцем, В. Небораком та Ю. Андруховичем.

Цьому легендарному літературному об’єднанню судилося вийти за рамки фальшивої літератури, а згодом і знищити їх. Чоловіки писали так, як вважали за потрібне. Вони розуміли, що навряд чи їхні дітища будуть опубліковані, але продовжували творити. Два роки творчості дали плоди, які слухалися тільки на кухнях друзів. Та потім до них стали зазирати інші люди — слухачі, що реагували захоплено на кожен рядок.

1987-го року в Київський молодий театр запрошувалися гості на дебютний літературний вечір «Бу-Ба-Бу». Слухач був підготовлений та вдячний.

Олександр Ірванець розповів, що коли кожен із них трьох проходив рубіж 30-річчя, вони надавали одне одному статуси-титули. Андрухович є Патріархом бубабістів, тобто за ним закріплена духовна влада. Неборак — Прокурор із юридичною владою, а Ірванець — Підскарбій, тобто він відповідальний за зберігання скарбу, який є не грошима і навіть не золотом, а внутрішнім листування авторів, першими публікаціями кожного з них, відгуками про їхній творчий доробок, рецензіями тощо.

Поезії Олександра Ірванця

Перші кроки великою літературою для Олександра Ірванця були вдалими, оскільки він вже писав не як всі, його вірші були самобутніми, свіжими, незвичними.

Автор створив цілу низку віршів та поетичних циклів, які стали прикметними в новітній українській ліриці. Серед них «Турбація мас», «Пісні східних слов’ян». Поет зміг виліпити масу чудових, унікальних характерів і ліричних героїв.

Олександр Ірванець часто у своїх текстах буває іронічним. Його політична сатира є дійсно якісною.

Назва його збірки поезій «Вибране» є умовною. Хронологія в розташуванні поезій порушена. Книга містить різнопланові вірші: ліричного, сатиричного, публіцистичного характеру.

На питання стосовно ненормативної лексики у віршах Олександр Ірванець відповідає, що з пісні слів не викинеш. Епатування публіки з роками в митця не тільки не згасає, а, здається, тільки збільшується. Автор пояснює це тим, що багато соціальних, суспільно-політичних та літературних моментів викликають у нього протест, а протестувати значить епатувати. Його поезії часто є іронічними, гостросоціальними.

Збірка «Мій хрест» (2010) вміщує невелику кількість поезій, проте вони, як і завжди, актуальні, молоді та модні. Автор не втомлюється говорити в них про одвічні проблеми українців: ми не здатні до побудови міцної держави; українська нація є кволою та аморфною; занадто великі надії ми завжди покладаємо на якусь сторонню допомогу, чекаємо вирішення наших питань кимось.

Збірка «Вибране за 33 роки» вміщує чимало поезій про батьківщину, проте вони не є класичними, з оспівуванням краси, величі та любові до вітчизни. Парадокс окремих творів Ірванця в тому, що автор навіть пише про чужу батьківщину. Наприклад, найдовшим текстом цієї книги є поема «Білорусь». Про рідну Батьківщину в автора твору немає поем. Вірніше вірші є, але назва «Україна» ніде не звучить. Примітно, що в цих творах автор ні до чого не закликає.

Драматичні твори

Про Ірванця-драматурга знають далеко за кордоном, оскільки його п’єси не тільки видавалися українською, а й у перекладах в таких країнах: Польща, Німеччина, Люксембург і Казахстан. До слова, Олександрові Ірванцеві вдається знаходити оригінальні форми викладу в драматичних творах, він створює п’єси, призначені для читання, це означає, що вони не стільки орієнтовані на режисерів, скільки на читачів зі слухачами. Польща вже встигла полюбити такий жанр, а в Україні про нього ще мало хто знає. Драматичні твори Олександра часто є аж занадто відвертими.

Останніми роками його п’єси були поставлені харківським театром-студією «Арабески», київським Театром драми і комедії на лівому березі Дніпра, Штатс-Театром в м. Штутгарт, а також в одному з театрів Люксембургу.

Драматичні твори, які були глядачами вже бачені зі сцени: «Брехун з литовської площі», «Рекордінг», «Прямий ефір» та інші.

Прозові твори

З-під пера Олександра Ірванця вийшло вже чимало прозових творів. Те, що він почав писати не виключно віршами, він пояснив так, що є сюжети, які вимагають написання розлогих текстів, наприклад, поеми великого розміру. Не все підпадає під владу поезії, тож доводиться ще й писати прозою.

Дебютним «нібито романом» автора став твір «Рівне/Ровно», який відносять до антиутопічного жанру. Щоправда, у ньому зображена й утопія — східне соціалістичне Рівне. Роман має ще одну назву — «Стіна». Річ у тому, що містом проходить стіна, яка розділяє його на дві частини: східну «Ровно» та західну «Рівне». Фантастично-реалістична книга.

В романі «Очамимря» розповідається про корупційну діяльність, про зло, яке все поглинає і просочується в кожну шпаринку. Очамимря їсть все і всіх підряд, не розбираючись чи то представник звичайного народу, чи влади. Очамимря втілює тотальну бездуховність: вона тільки харчується, збільшується в розмірах та спить.

Третім романом О. Ірванця став твір «Хвороба Лібенкрафта». В ньому ведеться мова про хворобу, вірус, який захоплює мешканців сірого, безрадісного міста. Проявом хвороби я невеличкі цятки, що з’являються в області повік. Люди лякають і, не розібравшись, вчиняють самосуд над хворими, нібито намагаючись самим захиститися.

Роман «Харків 1938» — альтернативна історія України. Автор уявив, як могли відбутися події в незалежній Українській державі з початкових років XX сторіччя.

Письменницька діяльність Олександра Ірванця зробила його не тільки відомим, а й авторитетним. Тож 2000-го та 2002-го року він входив до складу журі на німецькому театральному фестивалі «Боннер Бієнналє», а також на літературному конкурсі видавництва «Смолоскип» (період 3 1996-го до 2005-го року).

Олександр Ірванець — автор більше 20 книг, ще він написав шість драматичних творів, сім перекладів. Чоловік є одним із титанів сучасної української літератури.