Розділ XXI, у якому при свідках укладається певний договір
Всі побігли за Опудалом. Софі ж бурчала на себе, бо відчувала свою вину в тому, що була нечемною з міс Ангоріан і та вийшла за двері. І взагалі вона наробила дуже багато клопоту Хаулові. Жінка хвилювалася, що їй не буде від нього прощення за це. Тоді вона взулася у семимильні чоботи та перемістилася в Пустирища. Навкруг був лишень сірий пісок, і було дуже спекотно. Софі побачила на невеликій відстані від неї вежу, яка мала дещо дивну форму. Вона була розміщена на маленькому горбику поміж рівниною, що була вкрита великими каменями-валунами. Цю будівлю утворювали кручені башточки, які злилися в одну башню, дещо перекошену, подібно до вузлуватого старечого пальця. Софі роззулася. Чоботи вона не тягла із собою, бо вони були надто важкими, а спека була страшенна. Зблизька на вигляд вежа була подібна до тисяч вазонів для квітів жовтого кольору, що сплавлені в дещо конусоподібне. Зсередини будівля була, немов купа коминів. Певно місцевий вогненний демон постарався.

Охорона привела Софі до чаклунки. Цього разу та виглядала височенною й худорлявою. Вона мала світлу тонку косу, що лягала на плече. Вбрана вона була в білу сукню. Софі рішучо йшла на неї, махаючи своєю палицею. Відьма почала відступатися назад. Софі говорила, що Відьма мусить відпустити міс Ангоріан.

Чаклунка виглядала втомленою та слабкою.

Охоронці раптом стали липкими оранжевими бульбашками й почали підлітати до Софі. Хоч як дівчина намагалася відбитися від них палицею, та нічого не допомагало. Вони то розліталися, то зливалися вкупу і врешті змогли приклеїти її до колони комину.

Як тільки вона хотіла вирватися, липка субстанція ще дужче заліпила її кінцівки. Відьма мовила, що чекатиме приходу Хаула. Софі намагалася їй заперечити, мовляв, в нього вистачить розуму не робити цього. Та чаклунка була впевнена у своїй правоті. Порухом своєї руки вона притягла звідкись щось подібне до трону. На ньому було тіло без голови, вбране в зелений одяг. Вона сказала, що це те, що зосталося від принца, частково. Вона додала, що голова чаклуна Салімана була нею продана (у вигляді черепа в комплекті з гітарою), а Джастінова десь валяється з непотрібними рештками тіл. А взагалі це тіло — поєднання частин Джастіна й Салімана. Відьма хоче додати до цього тіла Хаулову голову. Тоді ця ідеальна людська істота стане новим королем Інгарії. А Відьма займе місце королеви. І вся влада опиниться в її руках. Софі була обурена такими планами. Вона заперечила, мовляв, Хаул зроду-віку не погодиться приймати в цьому участь.

Та загадкова посмішка Відьми говорила про те, що в неї є козир. Вона додала: «Я зроблю так, що мені підпорядкується його вогняний демон, а, значить, і він сам».

Софі відчула шалений страх, а ще вона зрозуміла, що ці дурниці, скоєні нею, не можуть минути безслідно.
Відьма сказала, що спершу їй ніяк не вдавалося заманити чарівника Салімана в Пустирища. Після цього вона мусила погрожувати королевій доньці, аби Його величність наказав магові прибути в це місце. У Салімана вийшло виростити тут велику кількість рослин. Потім королю вдавалося втримувати Джастіна, аби він не пішов за Саліманом. Але той зробив по-своєму, та перед цим попрямував значно далі в північний бік. Тоді у Відьми вийшло шляхом обману таки затягти його в потрібне місце.

Ламаючи зі страшним дзвінким звуком стіну, вбігло Опудало. Відьма заверещала й накинулася на нього. Вони почали битися в такій же хмарі, як тоді на морі з Хаулом. Вона рухалася. Було багато пилу. Чулися удари та зойки.

Під час цієї метушні Софі зрозуміла, що та липка речовина, що тримає її, відскакує від її змахів палицею. Тож вона вирішила не втрачати час і вибратися із полону. Вже практично вийшло, коли вона побачила, що через дірку в стіні вскочив Хаул. Він звів руки догори й дуже голосно вигукнув щось незрозуміле. Раптом пролунав звук, подібний гуркотові грому. Відьма з Опудалом затремтіли. Поміж коминами й далі звучали звуки грому, які, здавалося, знищували хмару магії. Якісь темні вихори її потрошки забирали. Коли ж хмара стала легким туманом, Відьма все біліла й тоншала. Коли туман повністю зник, вона розсипалася, і її частини, легко постукуючи, впали додолу.

Хаул з Опудалом переглянулися. Опудало між кістками шукало Відьмине серце, та його не було. Тоді воно розповіло, що було послане чарівником Саліманом. Воно мало охороняти рослини Пустирищ, посаджені ним. Коли Відьмі вдалося схопити чарівника, той перемістив всі свої чари в тіло Опудала. З’ясувалося, що Персіваля чаклунка створила із частин тіла Салівана та принца. Ось чому пошукові чари показували то на місцезнаходження опудала, то черепа, то Персіваля. Тоді Хаул сказав Софі, що міс Ангоріан — вогняний демон Відьми. Якщо вона потрапить до Мандрівного Замку, то Кальцифер зможе спіймати його. Софі розповіла, що жінка-демон вже приходила до них двічі й брала до рук гітару. А це значило, за словами чаклуна, що демон знаходиться там і зараз.

Софі з Хаулом помчали до свого Замку. Дорогою чоловік сказав, що зробив вхід до Уельсу невипадково, бо знав, що Відьма не втратить нагоди дістатися до нього через родину. І він вигадав страшний план — підійти до неї близько завдяки її ж заклинанню проти нього. А ще він зізнався дівчині, що йому хотілося відшукати Джастіна, та, він боявся, тому, аби до кінця зважитися на це, йому треба було повірити, що він не спроможний на це.

Раптом Софі відчула страшенний переляк, коли їй стало ясно, що Хаул розповідає їй все абсолютно щиро й добровільно. І їх підганяє вітром, тобто щойно останній шматок Відьминого заклинання, накладений на нього, збувся.

«Вчора я добре заглядав у чарку, бо мені стало ясно, що Салімана вже немає живого. А ваші дії, немов навмисно, були вигідними Відьмі», — проказав чоловік.

Софі називала себе невдахою і вкотре згадувала, що це все через те, що вона первісток у свої сім’ї. Хаул заперечив їй і мовив, що вона просто зациклилася на цьому.

А ще додав, що сподівався, що через ревнощі Софі навіть на милю не дозволить міс Ангоріан наближатися до їхнього дому.

Посеред Замку на ліжкові Софі, яке сюди перетягли, вони побачили й досі непритомного Персіваля. Біля нього були обидві сестри Софі та підмайстер. За звуками стало ясно, що старші пані займалися прибиранням Хаулової кімнати.

Хаул схопив гітару. Моментально вона розірвалася зі звуком вибуху. Після цього біля вогнища нізвідки з’явилася міс Ангоріан. Вона була усміхнена та впевнена у своїй силі. Хаул сказав їй, що Відьми вже немає. Та це її нітрохи не збентежило. Натомість вона відказала, що із виконанням прокляття, вона тепер має можливість привласнити його серце.

Жінка-демон різко сіпнула Кальцифера з багаття. Він налякано тріпався та просив про допомогу. Ангоріан з великою силою затиснула його рукою. Від цього Кальцифер із Хаулом одночасно закричали. Чарівник впав додолу, синіючи на обличчі. Він втратив свідомість.

Софі взяла свою палицю й пошепки дала їй наказ дубасити жінку-демона. Дівчина з усієї сили вдарила нею по руці Ангоріан. Та від несподіванки випустила Кальцифера додолу і розігналася розтоптати його ногою. Тоді Софі миттєво жбурнула палицю й скочила хапати демона. Вона дуже здивувалася, коли палиця сама продовжила лупасити міс Ангоріан.

Дівчина тримала у своїй руці не тільки демона, а й Хаулове серце, яке тихенько пульсувало. Їй стало ясно, що за угодою він віддав падаючій зірці власне серце, щоб подарувати їй життя.

До кімнати забігли Фанні та пані Ферфакс. Уздрівши жінок, міс Ангоріан стало ясно, що їй тут не виграти, і вона помчала навтьоки. Та всі, хто був у Замку, миттю позагороджували собою всі виходи. Аж тут піднявся Персіваль та попрямував до виходу й відкрив його.

Рух Замку забезпечувався Кальцифером, тож тепер він стояв. Ангоріан миттю скочила у двері, та там її чекало Опудало, яке тримало на спині безголове тіло. Жінка-демон відсахнулася від нього.

Палиця, що й зараз продовжувала наносити їй удари, почала горіти від її жару (вона ж таки була вогненним різновидом демона). Метал, який був на її кінці, став дуже розпеченим. Софі стало ясно, що ціпкові довго не протягнути. Вона звернулася до Кальцифера з питанням про те, чи він зможе вижити, коли вона розірве їхню з Хаулом угоду. Він відказав, що помер би відразу, коли б це зробив хтось інший, а вона ж має дар, що зможе його оживити.

«То нехай твоє життя продовжиться ще на тисячу років!» — вигукнула вона. Дівчина взяла його в руки, він був схожий до висохлої бруньки.

Раптом він повернувся і, немов блакитна сльозинка, підлетів трохи вгору. Він вигукував, що тепер став вільним і полетів геть.

Софі пішла до чарівника, тримаючи в долоні його серце. Вона поклала його йому на лівий бік грудей й почала тиснути, немов вдавлюючи в середину. Серце входило й тихенько билося. Хаулове тіло затремтіло. Чоловік видав голосний стогін та розвернувся на живіт. Софі попросила його розібратися з демоном-Ангоріан, яку й зараз била під дверима палаюча палиця.

Хаул поспіхом став на ноги, простягнув руки вперед і щось сказав, та слів було не розібрати через раптовий звук, що нагадував грім. Все навколо затрусилося. Палиці вже не було, а Хаул тримав у руках невелику, чорну та тверду грудку — Відьомське серце. Міс Ангоріан сичала, як вогонь, залитий водою. В благанні вона простягала вперед руку.

Хаул швидким рухом роздавив серце. Демон зник. Зникло й Опудало. Та нізвідки перед всіма постали двоє чоловіків високого зросту. Один мав дещо грубе лице та був рудим. А інший, вбраний в зелений мундир, був з більш лагідними рисами.

Софі розповіла магові про розірвання його договору з Кальцифером і повідомила, що той відлетів.
Він відказав, що вони давно цього прагнули, бо не хотіли такої кінцівки, як у Відьми з її демоном. А потім він спитав, чи на колір її волосся кажуть рудий. Вона відказала, що його звуть червоним золотом. Вона нарешті повернулася до своєї юної подоби.

Увага Софі була настільки сконцентрована на Хаулові, що вона не бачила, як принц із Саліманом обійнялися. Джастін сказав, що повернеться до свого брата, в палац.

Хаул мовив до Софі, що постійно думав, чи вона й справді та красуня з Травневого свята.

Чародій Саліман наблизився до Летті та мовив, що, мабуть, ті спогади, що він мав, належали принцові, а не йому. Та він пропонував їй бути його ученицею. Хоча б ученицею. Лице дівчини залилося густим червоним кольором.

Хаул сказав, що тепер всі вони мусять прожити довге та щасливе життя. «Страшне та жахливе», — доказав він.

Софі мовила, що він буде її експлуатувати, а він відказав, що вона його провчить за це, порізавши весь одяг на шмаття.

Вони були настільки сконцентровані одне на одному, що зовсім не помічали решти людей в кімнаті, що хотіли про щось сказати.

Летті хотілося порадитися із сестрою. Саліман намагався вибачитися за те, що його черепові хотілося вкусити чародія. Фанні прагнула мовити до Софі, що Джастін схожий на принца. Той же дякував Хаулові за те, що він його врятував. Марта намагалася порадувати сестру інформацією про те, що вона вже розчаклована.

Та Софі з Хаулом лиш потопали в усмішках, дивлячись одне на одного та тримаючись за руки. Тільки коли Майкл вигукнув, що Кальцифер вернувся, вони глянули на вогонь, в якому поміж дровами проглядалося рідне лице блакитного кольору. «Ти не мав цього робити», — озвався чарівник. «Чого ж ні, якщо я в будь-який момент зможу лишити це місце. Та й надворі дощить», — відказав Кальцифер.