Автор: Тарас Григорович Шевченко.

Літературний рід: ліро-епос.

За видом лірики належить: до патріотичної (громадянської лірики).

За жанром: поема-послання.

За напрямом відноситься: до реалізму.

Тема: звернення автора до українських інтелігентів, які повинні турбуватися про долю свого народу, його історико-культурну спадщину та державність.

Ідея «І мертвим, і живим…»: автор засуджує аморальність та паразитизм російського імперіалізму, закликає народ до самоідентифікації, прагне аби в ньому пробудилася національна гідність, письменник пристрасно заперечує національне та соціальне пригноблення народу.

Головна думка:
правда та сила знаходяться на рідних землях, головною опорою є власний народ, свобода здобувається, коли він об’єднається.

саме на плечі української інтелігенції лягає відповідальна місія просвітлення народних мас, написання української історії та збереження культурної спадщини.

Головні персонажі:
оповідач;

німець;

ненька-Україна.

Проблематика поеми:
Засудження національної байдужості.

Викривання лакействування перед чужоземцями та всім іноземним.

Зневажання пристосуванців серед переважної більшості українських інтелігентів.

Згадування національного історичного досвіду, аби не повторилися в майбутньому старі помилки в державотворенні.

Композиційна будова «І мертвим, і живим…»
Поезія написана у формі безперервного ліричного монологу. За допомогою художнього прийому діалогізації автором було досягнуто емоційно-драматичної напруги в певних місцях поеми. Тарас Григорович порівнює минувшину із сучасністю, а також намагається зазирнути в майбутні часи.

Суцільний текст твору все ж за змістом можна умовно розділити на 5 частин, в кожній з яких відбувається збагачення ліричного сюжету додатковою темою.

Епіграф: неможливо відчувати ненависть до свого брата й при цьому стверджувати, що любиш Бога. Неправда це. Саме в епіграфі Тарас Григорович дає натяк на поміщиків, що спокійно займаються експлуатацією людей-кріпаків, а на словах розповідають про любов до народу. Таким чином викривається лицемірність, фальшивий патріотизм, що не несе абсолютно нічого позитивного, а згодом навіть може перетворитися в зраду.

Вступ: українська інтелігенція критикується; проголошується закликання до соціального об’єднання, плекання активних громадянських позицій задля того, щоб нація відродилася. Образність вступу подібна до псалмів.

Критика інтелігентів-сучасників автора.

Підсумок вище зазначеного.

Закінчення: автор закликає інтелігентів показати народові правильний напрямок розвитку та очолити рух в цьому напрямку.

В поемі відсутній сюжет. Поет закликає українців боротися та духовно відроджуватися.

Художні засоби, використані в поемі: персоніфікації, гіперболи, метонімії, синекдохи, епітети.

В творі Тарас Григорович звертається до мертвих, живих та ненароджених. Хто ж мається на увазі?

Мертві — це поміщики, що мають кріпосних.

Живими автор називає інтелігенцію.

А ненародженими — з одного боку, звичайних поневолених людей, бо вони не здатні боротися, а з іншого — ненароджених в прямому значенні — ті майбутні українці, які прийдуть в цей світ через роки, десятиріччя.

Автор намагається донести до читача, що тільки об’єднання всіх верств суспільства може зробити націю сильною, вільною та щасливою.