Перше знайомство з Олексієм Волковим було через книгу «Відкинуті Богом» - ох, як мені сподобалась! Хто не читав – однозначно раджу – морські подорожі та бої, подорожі морем, сушею, різними країнами з купою неймовірних пригод.
«Слід на воді» - зовсім інший жанр – класичний детектив, фанатам цього жанру сміливо раджу. Я так розумію, це перша частина.
Письменник, який вчора був ніким, пише роман на замовлення партії, що рветься до влади і хоче пролізти людям в мізки. Грошей тьма, гонорар нічогенький, Андріян, він же Андрій, Чумак спокушається, роман розкрутили, зняли фільм, шалений успіх і популярність. Партія при владі, Андрій при грошах і популярності. І ось тут приходить «але» - рано чи пізно, влада змінюється і вже новоявлені політики мають зуб на Чумака, а чому саме і як – читаємо в книзі. Чумак зник, півроку жодного сліду, слідство буксує, результату нуль, одна містика якась. Колишній поліціант, Анатолій Рибак, з легкої руки старого знайомого втягується в розслідування загадкового зникнення, йому навіть оформлюють детективне агентство, видають ого-го гонорар – тільки шукай. І він шукає – ох тут і накручено, куди б не поткнувся Анатолій – всюди глухий кут, всі ниточки, що так ладно складались, обриваються, і знову все спочатку. Найкращий друг зниклого, що має скелети в шафі, дружина, яка дружина лише в паспорті, зі своїми таємницями, коханка, зі ще більшими секретами, брудні політики, а також риболовля і полювання - ви не повірите де – в «бермудському трикутнику», де письменник і зник, разом із авто і собакою. Масштабна робота детектива в цій заплутаній історії, підступи близьких людей, замахи і зради, брудна політика та кулуарні ігри. Не засумуєте в цій історії.
Наочний приклад сили друкованого слова – будь обережний з тим, що вигадуєш і про кого пишеш – можна ж попасти в десятку і …зникнути.