«…є люди, які не припиняють боротьби, навіть коли здається, що надії нема».
Я ніколи не любила фантастику, а фентезі – це взагалі для мене була казка. От поки не прочитала «Хроніки Буресвітла» - вау!!, затягнули мене світи творені Б.Сандерсоном і тепер я його фанатка – читаю все.
«Остання імперія» - цікаво і нічого не зрозуміло – треба продовження. Взагальному, знайомий сценарій - світ, яким править безмертний тиран Всевладар, пригнічені скаа – люди-раби, і «месія-борець» Кельє, що збирає людей для повстання. Але як інтригуюче прописаний цей світ і його мешканці. Є обрані «з імли-народжені» надлюди, які вміють отримувати надсилу з металів, є їх шукачі і вбивці – нелюди-почвари. І все це на фоні червоного сонця, попелу, замість дощу, чорної випаленої землі, черовоних рослин.
А ми з героями готуємось до повстання: герой, Келсьє, – харизматичний організатор з надздібностями, Вен – врятована від баньдюків бродяжка, що виявилась не просто дівчиною - з-імли-народжена і ще й із зірочкою (що має розкритись в наступній частині), і допоміжні керівники повстання – дуже колоритні постаті з різними здібностями і долями. Збір армії, підняття людей, що століттями жили пригноблені, підпілля, бали і аристократи, перетворення «попелюшки» в принцесу, кохання і війна-масові страти, зради, пастки, героїзм і самопожертва, закулісна боротьба за владу. Боротись проти автократії і тирана, коли знаєш, що знищити його не зможеш – він безсмертний, вічний, брати відповідальність за людей і вести їх на війну, нести тягар втрат, але не втрачати оптимізм і заряджати ним іншим, стати новим «богом», символом боротьби і надії, дати поштовх скинути ярмо рабства і піти проти поневолювачів, але заплативши найвищу ціну – доля Кельє. Боротись до останнього подиху за праве діло, отримати перемогу над ворогом, але чи повна ця перемога…
Словом, мені сподобалась і я дуже чекаю на другу частину.