Цього разу взялася слухати аудіокнигу. І зрозуміла, що для ліпшого, глибшого сприйняття саме і не вистачало чоловічого неспішного читання, спокійного баритону та вдумливих інтонацій.
Хороша книга лишає по собі відчуття бесіди, відчуття внутрішнього спокою, вона спрямовує не лише думку читача, але і його життєвий шлях. Недарма кажуть, що книги і люди нам зустрічаються не випадково. Не лише люли, як свідчать рядки з книги "Вічник", є маленькими чи великими вчителями, але і книги також.
Ця книга зігріває, наповнює душу умиротворенням та змушує інакше подивится на навколишній світ. Ні, світ, звісно, не змінюється, а, завдяки мудрим зерням, що їх віднаходимо у кожному рядочку, змінюємося ми і наш погляд на світ навколо, на людей та ситуації. І усі мої вчорашні хвилювання, проблеми, образи на роботі враз стають такими дріб'язковими, що соромно не те що говорити, згадувати про них. Наближаючись до свого сорокаріччя, замислююся, а чи хоча дрібку такої мудрості матиму я в старості?
Оповідь про головного персонажа вражає та, разом з тим, наштовхує на роздуми про те, наскільки змінилися умови нашого життя, дитинства, і наскільки біднішими духовно стаємо ми з кожним поколінням, віддаляючись від природи та втрачаючи знання про неї, а разом з тим зв'язок з нею.
Книга незабутня, глибока. Книга-розмова, де кожне слово на вагу золота.