Свого часу знайомство із всесвітом Warhammer 40.000 я вирішив розпочати із першої книги серії «Ультрамарини», адже космодесантники є однією з перших асоціацій при слові «вархаммер».

«Ночевісник» – перша книжка одного з найвідоміших письменників по Warhammer, Ґрема МакНілла, і написана вона була через 2 роки після початку його роботи з Games Workshop (до книг по WH40k Ґрем був залучений до написання кодексів для відповідного настільного варгейму). Основному роману передує оповідання «Командна Вертикаль», у якому нам представляють головного героя, Уріеля Вентріса. Саме оповідання представляє собою дві великі екшн-сцени, з невеличкою мирною перервою між ними. У перерві нам розкривають персонажів, а екшн-сцени є гарною і захоплюючою новелізацією ігрового сценарію для варгейму, де спочатку Ультрамарини захоплюють базу повстанців, а потім мусять її обороняти від Повелителів Ночі, космодесантників Хаосу.

Не відходячи далеко від оговорення екшну, мушу сказати, що в основному романі він теж на висоті. Тут є все: дуелі, масові бійні, бої космічного флоту, абордажі, штурми міста – і більшість екшн сцен описані доволі майстерно й кінематографічно, а динаміки додає вчасне переключення між персонажами під час бойових сцен (навіть є дуже епічний момент, де паралельно описується бій один на один і масова перестрілка). Місцями навіть здається, що у Ґрема МакНілла надто добре виходять описи всілякої різні і розчленувань.
А що ж там по сюжету? За сюжетом основного роману, Ультрамарини отримують місію на планеті Павоніс, що потерпає як від набігів ксеносів, так і від внутрішньої політичної боротьби за владу. Уріель з космодесантниками і його союзники на планеті на чолі з адептом адміністратуму Аріо Барзано розплутують клубок інтриг і викривають змову одного з чиновників з темними ельдарами, які в свою чергу хочуть пробудити темного бога, що покоїться в надрах Павоніса. Структура самого роману має досить цікавий прийом: через кожну велику главу є глава, що написана як маленьке оповідання, і наслідки цього оповідання проявляються в наступній главі, або через декілька, на крайній випадок – через півкниги. Прийом досить прикольний, але є нюанс: більшість цих «МакНілловських рушниць» починають «стріляти» аж в другій половині книги, що трохи ускладнює читання для новачків. З персонажами тут теж не все так гладко: ще в «Командній Вертикалі» було підняте цікаве питання про надто суворе дотримання кодексу Ультрамаринами в екстремальних ситуаціях, і в основному романі це питання могло б бути розкрито краще, як і самі Ульрамарини. Ба більше, в якийсь момент вищезгаданий Аріо Барзано тут стає цікавішим і відчувається більш головним героєм, ніж космодесантники. А у фінальному бою з Ночевісником Уріель Вентріс вирішує заговорити темному богу зуби… і в нього це навіть виходить.
У підсумку, якби ця книга була фільмом, то знімав би його напевно Майкл Бей. Якщо ви тут заради персонажів, то ви будете розчаровані, але якщо ви читаєте цю книгу як суцільний екшн – ви скоріш за все будете навіть більш ніж задоволені, бо як екшн-бойовик книга доволі міцна.
Моя оцінка: 7/10 (4-/5).