«Приємно приїжджати туди, де на тебе чекають»
Для мене книга є вдалою, якщо вона не читається на рівних емоціях. «Твоя М.» - я періодично аж зубами скреготіла від історій двох М – ну як можна бути такими обмеженими!!! Пояснюю.
Паралельні історії двох дівчат – українки Марини та німкені Марії. Марина з бідової родини, замість вищої освіти їде в Париж на заробітки, Марія – їде в Париж вчитись на фізика. Обидві дівчини шукають себе в цьому світі, хто вони і ким себе бачать. Але! Але це все з розрізі – без хлопця ти ніхто! Лише маючи коханого ти повноцінна жінка, ти вдало реалізувалась, ти успішна, бо знайшла когось, бо ти не сама! Мене аж тіпало від такої позиції. Я цього не розумію! Пошук хлопців - це чи не головна мета баришень. І саме через цю зацикленість, ними користуються ще ті покидьки. Ну а далі – сльози-соплі через свою дурість та вибір «не тих». Втеча від своїх проблем через втечу в інші міста, країни. Копання в собі, картання себе, звинувачення знову ж себе – недостатньо красива, зарозумна, тупа, худа, зависока, занизька і т.д. І все зводиться до того, що про тебе думає «Вася, Петя, Жан, Ганс». Лише з роками, з набити гулями від вузькобачення проблеми, через співмешкання не з тими, через відверто аб’юзні стосунки, через життєві «каруселі», дівчата дійдуть єдино правильного висновку – любити треба себе такою якою ви є, а не очима кожного наступного партнера.
От остання чверть книги мене порадувала – обидві дівчини розвернули очі в свій бік – зрозуміли, що мають проблеми і почали працювати над ними. Марія – приймає нелегке рішення, що кардинально змінює її життя, стає тяжче, але подолавши перші місяці – вона, нарешті, вибудувала себе і своє життя для себе коханої. Вона нарешті щаслива – зайнята улюбленою справою, посміхається щиро і від душі, зрозуміла, що хоче від життя, і, як наслідок, зрозуміла, що і кого прагне її серце.
Марина, яка була під впливом думки оточення, під пресом нездорових стосунків, жила чужими бажаннями, працювала на неулюбленій роботі, не приділяючи часу собі і відпочинку – довела себе до нервового зриву та суїцидальних думок. Завдяки подрузі змогла перезавантажити себе, своє життя, своє оточення, покинути все і почати спочатку. В тридцять піти вчитись на кого вона хоче, а не батько – бо так швидше, а далі і кохання під’їхало звідки й не чекала. І життя лише розпочалось.
Не живіть чужим життям, чужими очима, словами, думками та бажаннями. Життя дано одне, молодість – одна, час назад не повернеш і нічого не зміниш.