You are here
Генріх Ібсен "Ляльковий дім"
"Мені треба вияснити собі, хто правий — суспільство чи я"
Уявіть собі, що ви - жінка, котра народилася десь так у середині XIXст.
Ви (як і в попередні віки жіноцтво) є зразковою дружиною, ідеальною господинею, турботливою матір'ю, такою собі хоронителькою сімейного вогнища. І все нібито правильно, але у вас немає права голосу, права на свою думку, права на свої власні бажання. Ви ув'язненні у тісних рамках соціуму.
Ваш чоловік не обговорює з вами важливі питання, бо вважає, що ви нездатні розібратися у них.
Пташечка, голубка, жайворонок, яка тільки те й робить, що пурхає цілими днями... Лялька, спочатку у домі власного батька, а потім - у чоловіка.
Але в якийсь момент вам захочеться ставлення до себе не як до дитини, ви прагнитимете поваги до себе.
От воно зародження фемінізму. Немає нічого поганого у відданості жінки сім'ї та дітям, просто не варто зосереджуватися лише на сімейних аспектах.
Вісім років подружнього життя головна героїня твору Нора була лялькою в домі чоловіка. Чоловіка, який з боязні небезпеки втратити обличчя перед суспільством, готовий був відректися від Нори. У їхніх стосунках - безліч проблем, які не лише не вирішувалися, вони навіть не обговорювалися. Їх просто не визнавали. Подружжя у власному домі грає як на сцені щасливе сімейне життя.
Нора не змогла стерпіти такого ставлення до себе, все у що вона вірила, луснуло як мильна бульбашка. Вона зрозуміла, що щастя - це коли обов'язки перед собою важливіші, ніж обов'язки перед чоловіком та дітьми. Вона зробила свій вибір.
Цей твір актуальний буде завжди, поки існують подружні пари. Багато проблем виходять з небажання говорити одне з одним. Так було і так буде... Зручніше ховатися за красивим фасадом будинку і театральними масками, аніж вислухати і поважати партнера як особистість.
Якщо глянути на твір глобальніше: все суспільство як великий ляльковий дім. Ляльками управляють ляльководи. Хто в цьому домі є хто? Дружина, чоловік, матір, батько, діти, працівник, керівник, підлеглий... важливо, що ми всі рівноправні, і кожен з нас прагне поваги до себе.