У невідомо в якому місті, у невідомо в які часі стоїть Дім. Там приймають дітей. Інших, не таких які зазвичай граються у дворах. Ці діти - інваліди. Кожен із різними ступенями важкості. В стінах будинку діти самі придумують собі правила, закони й ритуали. В них немає імен, лише прізвиська. Діти розділенні на групи, в яких царює своя ієрархія. Дім живе своїм життям, в якому малолітні інваліди вживають алкоголь та наркотики, курять та займаються сексом.

І якщо комусь подумалося, що книга про нелегку долю життя в дитбудинку - це зовсім не так. Ця історія навіть не про взаємовідносини дітей-підлітків між собою, чи із їхніми вихователями-опікунами.

Так, читання цієї книги викликає роздуми, але зрештою читаючи будь-яку книгу ми звикли до роздумування. Тому й роздуми можуть у кожного бути різними, виходячи із власного життєвого досвіду. Суть відповідно можна знайти у будь-якій книзі, якщо глянути ширше та читати поміж рядків. Але через стиль написання, затянутість та монотонність, метафоризми просто вже не сприймаються, вимагають постійного зосередження. Через постійне перенапруження, значну об'ємність твору та зрозуміння якоїсь філософської суті просто відволікаєшся, що не викликає захвату від читання та з'являється відчуття незадоволення.

Персонажі проживають то в межах реального часу, то без чіткого переходу з'являються у паралельних потойбічних світах. Сліпий діє так нібито бачить краще усіх зрячих. Діти без рук або без ніг легко пересуваються по стінах на дах Дому - для досягнення цілей руки-ноги не так і важливі. Дім - це як світ у зменшеному вигляді.

Хтозна можливо у моменти коли все рушиться, земля втікає з-під ніг і здавалося вже гіршого годі чекати - можливо це не є кінець, а початок нового життя. Можливо кожному й потрібен той переломний момент, щоби не здеградувати варто лише змінити свій вектор розвитку.

Думаю, що у часи встановлення мене як особистості, в моменти пошуку сенсу життя, в часи коли переймаєшся
проблемою соціальної нерівності - ця книга б і зачепила мене. Але у мене виникло відчуття - переросла. Дім, у який входиш, але щось цінного чи важливого для себе не бачиш.