Незважаючи на початок, так-так, я про те саме перше речення, що вводить трішки в ступор😂 ця історія всього лиш 16+. Вона про друзів, що ще й є сусідами, для мене це прям чарівне комбо)) З нею ви приємно проведете вечір чи декілька вечорів. Вона легка та кумедна. Однак за всім цим криється дещо більше. І це дещо – травми дитинства, що залишили свій глибокий слід на на їх житті.

Все розпочалося з освідчення, свідком якого Клер стала на робочому місці. Або трішки раніше, коли уклала договір з Гремом, про який забула, бо вважала його лиш жартом. Чи з випадкового поцілунку…Та саме той момент на роботі став відправною точкою їх домовленості, нехай і видозміненою. Декому ця історія може не сподобатися саме через це, бо знаю, що є люди, які не полюбляють сюжети, де є друзі з привілегіями. Однак для мене це не проблема, тому я залюбки читала)

Також багатьом можуть не сподобатись самі герої та їх відносини, бо є суперечливі моменти. Так-так, часом героїв хочеться прибити. Окей, її😅 Хтось може їх не розуміти, хтось вважати дивними. Я ж кажу, що їх потрібно зрозуміти. Не просто прочитати та дізнатися про них більше і покрутити пальцем у виска, а саме відчути. Немає ідеальних. У кожного з нас є минуле, яке так чи інакше вплинуло на нас. Хтось зробив висновки, переступив та пішов далі. Хтось тримається за нього, як за нагадування “триматися подалі від подібного”. А хтось не тримається, але воно все рівно присутнє в його житті та отруює його…

Так, ці герої далеко не підлітки, однак вони все ще тримаються за минуле. Чи дивно це? Частково. Страхи дівчини я розумію більше, ніж його. Здавалося б, коли то було, хто про таке взагалі пам'ятає через скільки років. Особливо хлопець. Проте жоден із випадків я не можу категорично засуджувати. Ми не знаємо багатьох моментів. Зі сторони здається, що це відмазки, притягнуті за вуха, але не можна судити не знаючи всього. В кожного є травми, з якими ми живемо, не придаючи цьому значення. Але я схиляюся до того, що в нього це дійсно була свого роду відмазка, поки не знайшов ту саму. Йому було зручно так думати і тримати якісь свої кордони. Легко спихнути все на щось таке ефемерне.

Але повернемося до сюжету. Незважаючи на небезпечну роботу пожежником, чоловік травмується не під час виконання завдання, а під час чергового скелелазіння. Бо екстрим – його друге я. Ох і змусив же він всіх понервувати. Особливо на фоні нещодавніх подій.

Та можна сказати, що відбувся легким переляком, однак все рівно потребує догляду, який йому організовує дівчина. По-перше вона медик, а по-друге, він їй дійсно дорогий як друг. І вона зробить все, аби поставити його на ноги. А для цього їй доведеться перебратися в його кімнату. І тут їй доведеться зіштовхнутися з першою проблемою – Гертрудою, з якою в них йде війна. Моменти з цією малечею викликали посмішку. Я не любитель собак, але маленька Герт підкорила мене своєю любов'ю до господаря. Ну а протистояння дівчини з нею умиляло)

За таких обставин вони проводили багато часу разом і щось почало змінюватися. Ні, щось “клацнуло” ще до того, але зараз ота іскорка між ними постійно жевріла та ставала дедалі сильнішою. Вони пізнавали один одного з кожним днем все більше і більше. Відкривалися один одному. Пустили в ті глибини душі, де ще нікого не було. Але не спішили придавати цьому значення.

Мені здалося, що його почуття зародилися давно, але він не дозволяв їм прорости, бо не має мети заводити стосунки та одружуватися. Але поступово він усвідомлює зміни. Вона ж, навпаки, мріє про стосунки та сім'ю, але точно не з ним. Я б розповіла детальніше, але тоді ви від початку знатимете що до чого, а повинні дізнатися в певний момент)

Тут не буде різкого розвитку подій, типу хоп і кохання, ні, тут все поступово. Так поступово, що хотілося б більшої динаміки😅 Але для свого жанру та стилю це окей, просто я звикла дещо до іншого. Але незважаючи на це, ти відчуваєш оте зародження в них почуттів. Чи прийняття їх 🤔 Вони відчуваються в діях, поглядах, словах.

Мені дуже сподобався хід з емейлами, що він писав на її закинуту пошту. Починалося все як просте згаяння часу, поки дівчина на роботі, а він прикутий до ліжка. Та з кожним новим проведеним днем разом, з кожним новим емейлом він розуміє, що закохується у свою подругу.

Вона ж в цей час ходить на побачення з іншими. Чи правильніше буде, намагається ходити, бо час плине, вона не молодіє. Хочеться сім'ї та ануляції договору 😅 та з кожним новим претендентом вона все більше розуміє, що з іншими нічого не вийде… І тут мені сподобалося, що хлопець ніяк не перешкоджав цьому, він розумів дівчину і був готовий відступити коли їй це знадобиться.

Та поїздка до його батьків, в нього хворіє мама, змінила все. Він впустив її занадто глибоко. Вони пустили коріння там, де це було заборонено робити. Він відкрив останні таємниці. Крім останньої – своїх почуттів, які нарешті усвідомив.

Та чи зможуть ці двоє відпустити минуле, задля спільного майбутнього. Чи зможуть подолати свої страхи. І якщо він готовий спробувати, то вона панічно боїться того, що відчуває. Він готовий відкрити знову своє серце, от тільки що з ним зробить Клер – зцілить чи розіб'є ще сильніше?

Мені сподобалися їх друзі. Це дійсно справжні друзі, що готові прийти на допомогу та в потрібний момент дати святого пенделя. До речі, про них, у мене таке відчуття, що повинна бути їх історія перед цим🤔 Вони не засуджували їх вчинки, але й в стороні не залишалися. Вони не нав'язували свою думку, але не боялися її висловити. Я не знаю, як це правильно пояснити. Вони висловлювали думку, що не потребувала відповіді. Це були слова, над якими потрібно подумати та дати відповідь перш за все самому собі.

Все розпочалося з зізнання, все ним і закінчилося. Це дуже мило. Єдине, що я не люблю ось такі завершення, для мене це ніби забрали цукерки, щойно дійшла до найсмачніших😅 Мені б ще хоч пару абзаців😁