Після цієї книги в мене з'явилося 2 нові правила:
🔹не купувати книги, в назві яких є слова, однокореневі з "книга" (це маніпуляція почуттями книголюбів)
🔹не купувати книги, в назві яких є слова, однокореневі з "Париж" (це суто маркетинговий хід. До речі, в оригіналі книга називається "Лавандова кімната", що дещо ближче до її суті)

📕Слово, яке найкраще характеризує цей твір - це "передраматизм"
Сюжет зав'язаний на житті чоловіка віком 50+, якого 21 тому покинула кохана дівчина, після чого "він закрив своє серце для радощів життя"
Автор настільки драматизує і нагнітає, що всі сюжетні повороти є сюрпризом виключно для героїв книги, але аж ніяк не для читача

При цьому, в оповіданні проскакує кілька цікавих, відносно нових думок, які можна було б розвивати: про здорові стосунки батьків і дітей, про "а що скажуть люди?" і вибір власного шляху, про (не)необхідність моногамії як стилю життя, тощо

Але ніт, автор вирішила зосередитись виключно на класичному стражданні "Я так її кохав, а вона мене кинула"💔 щодо ВСІХ героїв книги

Щоб закінчити рецензію на позитиві - наведу декілька моїх улюблених цитат:
🔸Те, що ви читаєте, правду кажучи, важливіше, ніж той, за кого ви вийдете заміж
🔸У нас лише одне життя. Я хочу провести своє з тобою, але не перешкоджаючи твоєму
Там є ще декілька, але вони вже більше схожі на пафосні цитатки під фото в купальниках, коли треба щось написати, але нема що 🤷‍♀️

Тож не робіть моїх помилок, читайте гарні книжки