Книга про віру, мужність, відвагу. Великі здобутки і непоправні втрати. Кохання та відчай. Непохитну любов до рідної землі. Немає слів, щоб передати свої почуття, той біль і смуток, який пережила разом з українцями.🥺 ❓❓❓Як можна стріляти в наші часи? У нас що, немає мови, розуму, дипломатичного і ораторського таланту? Ми що, в середньовіччі, коли все вирішують панцирники і лучники? Коли правда на боці того, хто сильніший? Тобто у кого більше танків, бронетранспортерів і РСЗВ? Виявилося, що у 21 ст., як і в тих, що пішли в небуття, все вирішує фізична сила. Людство живе понад 45 тис. років, винайшло колесо, цвяхи, штучний інтелект і синтетичне мʼясо, але тільки-но колізія- все так само розмахує кулаками й безжально вбиває.🔫 Автор у книзі подає короткі історії-спогади мешканців Чернігова, Києва, Бучі, Ірпеня, Гостомеля, маленьких сіл Чернігівської і Київської областей, яким довелося пережити страшну окупацію і вижити в ній.😱 У час зневіри, відчаю, болю, ненависті, паніки, страху, перебуваючи у нелюдських умовах, знаходячись у льохах без світла, їжі, води, тепла, бачачи на свої очі звірські вбивства безневинних людей, насильство, грабіж, винищення худоби, українці не втратили людяності, підтримали один одного у цей час: поділились останнім окрайцем хліба, віддали сусідці останній анальгетик, ризикуючи своїм життям, врятували сусідську дитину, поховали невідомого хлопчину… І це лише краплина пережитого… До щему в серці ❤️‍🩹 запамʼятались болючі слова, які почула українка від родичів, шукаючи безпечне місце для своєї сімʼї: ✍️«Не час для гостей. Самі пакуємо валізи». Проте серце гріє, що світ не без добрих людей. Прихистили чужі: розмістили у квартирі, купили новий одяг, рушники, нагодували гарячим борщем, вислухали, обійняли і поцілували ( не погидувавши тим, що люди майже місяць не милися і мали специфічний запах). І це лише одна історія… Найгірше те, що люди не могли нічого вдіяти і змінити. Найгірше - почуття приреченості. У цій війні хтось когось втратив😭🫣: діточок, дружину чи чоловіка, батьків, свекрів, друзів, сусідів, собаку чи кота. У когось згорів будинок, дача, гараж , хтось втратив бізнес. Для кожного це свій біль , але в той же час це загальний біль, біль всієї України. Бо ми всі - діти України! І кожен пронесе цей біль через усе життя, адже цього неможливо забути.😞 Таких історій - у кожному дворі. У кожній новій та старій хаті. Просто один нікчема уявив себе Богом… 😡 Оцінку не ставлю, бо книга безцінна!!! 🫶💗 Раджу книгу до прочитання не тільки кожному українцю, а й всій Європі, щоб побачили і почули правду про війну без кривих дзеркал, щоб ніколи більше люди не пережили таких страждань і був мир на всій планеті. Нехай живе наша памʼять!!!