Розповідь у книзі ведеться від імені малої дівчинки. Точніше дорослої жінки, яка згадує події свого дитинства. Післявоєнні роки. Створення колгоспів. Те як бачила світ очима дитини, з усіма страхами і радощами. В книзі дуже атмосферно передане життя в селі, коли одяг носили, якийдістався від когось, латаний-перелатаний. Коли цукор чи повидло було розкішшю. Худобу не було чим годувати, та і самі перебивалися чим-небуть. Дівчинка згадує свої вбогі іграшки. Ігри теж були такі собі: то лякати курей, то кататися на стільцях. Згадує ті негативні емоції, коли у мами випадково пригоріло варення, на яке витратили аж чотири кілограми цукру. Вона не скиглить, не жаліється на життя, просто розповідає все як було і що відчувалося до найменших подробиць. По суті це книга спогадів. Про бабусю, маму, дядька, тата, подруг, сусідів. Як звикали жити не боячись реву літаків. Як зустрічали сьому війну після війни.