Книга "Біла хризантема" - це присвята всім жінкам світу, які постраждали від кожної війни у будь-який час світової історії у будь-якій точці світу й тим, хто продовжує страждати до тепер. Авторка порушує одну із замовчуваних тем війни - це сексуальне насилля жінок, зокрема у період Другої світової війни.

Починаючи зі вторгнення у Маньчжурію
у 1931 році, Японія боролася за своє панування на мапі світу, це привело до Другої японсько-китайської війни у 1937 р. Війна закінчилася у 1945 р., коли японці визнали свою поразку. Із документальних джерел стало відомо, що під час японської окупації Кореї в сексуальне рабство було викрадено, продано або залучено обманом до 200 тис. корейських дівчат та жінок.

На момент написання книги із всіх дівчат та жінок, поневолених японськими військовими із тих часів, в живих залишалися лише сорок чотири жінки. Лише їхні свідчення змогли розповісти світу те, що їм довелося перенести, як їм вдалося вижити та повернутися додому в Корею. Чимало дівчат загинули на чужині, і про їхню трагічну долю так і не дізналася сім'я, рідні та близькі люди.

А повернувшись на батьківщину багато "жінок для втіхи", які пережили сексуальне рабство, не наважилися розказати правду. В корейському суспільстві переважав патріархат, що спирався на конфуціанську ідеологію, тому тим хто вижив довелося страждати мовчки. В жінок розвивалися хвороби, викликані посттравматичнимм розладами, багатьом жінкам через викликаний сором довелося жити у злиднях.

Відразу після закінчення Другої світової війни проблема "жінок для втіхи" навіть не порушувалася, оскільки розгорнулася знову війна - Корейська між Півднем та Північчю, яка розділила Корейський півострів на двоє. Після цієї війни в Північній Кореї запанував тоталітарний режим, який ніколи не порушував цю делікатну тему, а Південна Корея відновлювала свою зруйновану економіку, тому про зневажених жінок ніхто не говорив. Лише крізь сорок років мовчання Кім Хак Сун наважилася публічно відкрити свою таємницю, і це стало поштовхом для оприлюднення відвертих свідчень більш як двохсот жінок, які в народі отримали назву "білих хризантем". Символічно, й те, що квітка біла хризантема в корейців є символом скорботи.

Мері Лінн Брахт у своїй книзі намагалась зосередитись на історії цих жінок, а не японсько-корейському конфлікті, аби пам'ятали про таку трагічну сторінку війни і аби трішки полегшити стан тих жінок, що залишились живі. Із киги читачі дізнаютьс історію дівчини Хани, яка відмовилася підкоритися долі і якій попри складнощі вдалося вирватися з неволі.

Ця історія викликає лише захват та повагу до авторки, яка підняла таку важливу тему не лише для корейського народу, для суспільства загалом. Бо жінки на війні і досі продовжують зазнавати сексуального насильства.