Роман "Тереза Дескейру" можна віднести до тих романів, у яких головне не сюжет, і не атмосфера, бо у ньому найважливіша "родзинка" - бунтівна людська душа і те, що зображували у своїй творчості більшість митців - пошуки сенсу людського буття.

Тереза ​​– незвичайна особистість, яскрава бунтівниця. Її переповнюють пристрасті. Вона приваблива, вона мудра, донька багатих батьків, але вона не придатна для спокійного сільського життя. Суспільство нав'язало їй заміжжя відповідно її соціальну статусу, оте клішоване, що "для жінки головне в житті щасливо вийти заміж", але подружнє спокійне безтурботне життя видається їй жахом і вона намагається уникнути його. І навіть у подружньому житті, як це вимагає загал, вона не стає берегинею домашнього затишку. Шлюб у її випадку становить лише "ділову операцію", у якій не потрібне кохання та взаємна прихильність.

Терезу постійно тягне почуття незадоволеності та несправедливості по відношенню до неї. Вона постійно якась нещаслива. У результаті вона наважується на страшний вчинок.

Вже з перших сторінок читач переноситься до зали суду, де слухається процес за звинуваченням Терези Дескрейру у спробі отруїти свого чоловіка. Жінка все заперечує, в ній немає ані каяття, ані жалю, то чому ж вона наважилася на тяжкий злочин,
за який їй доведеться нести відповідальність усе подальше життя? Власне й уся книга - це монолог занедбаного нею життя.

Отрута тут як головна метафора  - сім'я Декейру отруєна психологічним насильством та жорстокістю.

Перегортаючи сторінку за сторінкою книги, мимоволі у думках виникає питання: хто ж винен в описаній письменником ситуації - нав'язані суспільством стандарти чи ж сама зіпсована багатством Тереза?

Читаючи цей твір, відповідь кожен знайде собі сам. Хто зна, може істина криється десь посередині, бо навіть Франсуа Моріак не виступає на будь-якій зі сторон.