Не відпускай мене

Книга, після прочитання якої я плакала. Дуже раджу також переглянути кінострічку з Кірою Найтлі. Зізнаюся, що не є фанатом жанру антиутопії чи фантастики, прагну читати любовні романи чи історичні книги. Але все-таки зацікавилася творчістю Ішігуро: під час коронавірусу вирішила почитати книги лауреатів Нобелівської премії. Ішігуро у своїх книгах є різним. У цьому романі він піднімає декілька проблем, у тому числі й сенсу нашого буття. Це твір про донорів. Живуть собі ці донори. Навчаються. Слухають музику. Є в їхньому житті й секс. А потім їхні органи стають потрібними людям, за подобою яких цих донорів створено. Заберуть ці люди органи один раз, другий, і немає вже життя в донора. Чи варто тоді шукати сенс власного існування, якщо твоє життя нічого не варте? Й чи прості люди у сучасному світі не залежать від заможних «товаришів», які шукають то сурогатних мамусь, то донорів нирок і серця?