Кіно є цікавішим

Якби не Леді Гага, навряд чи я дивилася б кінофільм про Дім Ґуччі, якби не моя подруга, що дуже любить читати, я б ніколи не взялася читати цю книгу. Скажу так: краще спершу подивитися кінострічку, щоб не заплутатися в родинних звʼязках, хоча у фільмі є багато вигаданого, наприклад, у Мауріціо було дві дочки, а не одна; так само в Альдо було декілька синів. Однак режисер і сценарист змогли витиснути із книги максимум, викинувши зайві сюжетні лінії та персонажів. І фільм мені сподобався більше від книги. 
Перед нами геть не художня книга. Але й науковою я б її не назвала. Подеколи це схоже на документальну хроніку, з витягами із інтервʼю всіх, у кого можна було інтервʼю взяти. Читаєш і забуваєш, про що, власне, книга. Якщо про вбивство Мауріціо Ґуччі, тоді для чого деталізований опис його правління? Якщо про сам дім, тоді надто багато уваги тим самим інтервʼю слуг та дворецьких. Одним словом, сама по собі книга непогана як джерело важливої інформації про дім Ґуччі, однак для поціновувача художньої літератури вона може здатися нудною. Читала її, бо треба було дочитати і дізнатися, хто ж таки убив Мауріціо. А так особливого інтересу в мене книга не викликала.