Зовсім не комедія

Хто не читав цього оповідання, може подумати з назви, що буде весело та смішно. Та хіба Винниченко звик до такого жанру? У нього ж у кожному творі якась трагедія. Не виняток і «Кумедія з Костем» - історія байстрюка. В наш час подібний сюжет виглядає дико: пан спить зі своїми служницями, народжуються діти, він служниць після цього звільняє. У наш час такі жінки розкрутили б пана на гроші, наробили б галасу та мали б забезпечену старість. А на початку двадцятого століття все було інакше. Син пана вважався байстрюком і був безправним. Таким і є Кость, хлопчик, що живе при дворі свого батька-пана та пасе худобу. Бідний, голий і босий, його називають сиротою, бо, напевно, матір померла. А пан же сина не визнає ніяк. От і захворів хлопчина, коли пас худобу із хлопцями з голими ногами. Як і личить Винниченкові, кульмінаційний момент є неочікуваним. У цьому оповіданні - це недопалок батька, який Кость забирає з собою й не випускає до смерті. Не дає нікому його забрати, називаючи його «татовим». І тут мені подумалося, як же все-таки змінився світ! Чому діти, від яких офіційно відмовився батько, мають страждати? Скільки таких жінок і дітей зараз у світі та в Україні зокрема! І вони отримують допомогу від держави, хай і не значну, мають рівні права з дітьми із повних сімей. А Кость та подібні до нього реальні діти такої можливості не мали. Власне, не дивуйтеся, що в минулому столітті преса писала про дітозгубництво та підкидьків. Час був такий, жорстокий і несправедливий.