Смішні кохання

Кундера розглядає любов не як піднесене почуття, а як мінливий жест. Автор знімає зі стосунків романтичну позолоту та залишає оголену механіку бажання. У ній багато світла і тіні, багато несподіваних поворотів. Його герої часто поводяться так, ніби хочуть одночасно грати й бути щирими. Ця подвійність стає головним нервом збірки. Автор придивляється до моменту, коли зваблення перестає бути грою та починає руйнувати. Особливе місце посідає авторське розуміння кохання як форми самовипробування. Герої ніби перевіряють, де проходить межа. Любов у «Смішних коханнях» не підносить і не карає — вона лише оголює слабкі місця. «Смішні кохання» — книга, що нагадує: любов не витримує спроб бути надто розумною й водночас не виживає без гри. А між цими двома станами й розташований той простір, який Кундера досліджує.