Книга, яка розриває серце 💔

«Вік червоних мурах» - глибокий  психологічний роман про одну з найскладніших сторінок української історії — Голодомор 1932–1933 років.

Це книжка про невеличке село Мачухи на Полтавщині, чек зазнало розкуркулення і «благодатної» колективізації.

У романі авторка описує долю декількох персонажів Явдохи, Солі та Свирида, які уособлюють в собі весь український народ, який обʼєднує одна біда - голод.

Явдоха - донька розкуркуленого селянина. Соля - дружина голови колгоспу, яка терпить байдужість чоловіка і переживає втрату дитини. Та щоб затамувати свій біль, вона його нестримно заїдає  і миттєво  набирає вагу. Свирид - ярий представник партії,якого турбує протиріччя - совість і кохання чи партія…

Книга дуже важка емоційно, морально. Читаючи її, ти уявляєш все в чорних тонах: природу, людей, тварин, птахів, будинки, поля. Всюди панує смерть, яка не жаліє ні дорослих,  ні малих…Люди тануть, зникають, наче ніколи їх і не було…..

«Не люди ми… Лише мʼясо для ненажерливої пащеки партії, котра веде нас, щасливих «дітей батька Сталіна», у світле майбуття…»

Вони забрали у людей все: землю, врожай, хліб, мову, позбавили всього так тяжко нажитого, а ще й хочуть душу відібрати, душу, яка Ц так ледве жевріє в голодних тілах…

Авторка використовує метафору "мурашника" як символ безжальної системи, яка поглинає людей, не залишаючи їм шансу на вибір. Адже, якщо ти не хочеш працювати на державу, віддавати їй все, то ти не маєш права на майбутнє.

У книзі використано багато однорідних означень: спухла, худа, висохла, налита, брудна, голодна, сплюндрована, зґвалтована , однорідних присудків: паплюжить, нівечить, бруднити, глушить, вбиває, принижує, трощить вимагає, спазмує, корчить, моліть… Це робить всю картину більш образною і насиченою, підкреслює значимість того, що сталося.

В той же час це книга  про незламність і сила духу, що допомагає подолати найважчі обставини. Герої зможуть побудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів.

Вся книга побудована на контрасті. У той час, як Явдоха пухне від голоду, Соля наїдається досхочу і пухне від надмірної ваги, верхівка їсть сало з хлібом, зеленою цибулею, запиваючи горілкою , коней годують медовими пряниками, а селяни доїдуть своїх собак, своїх дітей… Не дивлячись на суцільну смерть, у книзі багато сексу,тобто жага до життя пробивається назовні…

Читати було дуже важко . Думала, що буду плакати, але сльози застрягли в горлі, кров стигла в жилах, волосся ставало дибом від прочитаного…  "Серце родить сльози, а вони не виливаються, доходять аж до самого горла і там пересихають..." Доводилося  періодично закривати і відкладати книгу, щоб все це переварити… Не доведи Господи, таке пережити в сучасному світі.

Рекомендую дану книгу до читання, адже такі книги дуже потрібні, щоб знати історію, не забувати,  що цей клятий совок знищував наш народ, усвідомлювати  всю біду і не допустити її повторення.