Мене анітрохи не турбувало, в яку історію я встряю. Однаково це було краще, ніж щовечора ходити в дім для офіцерів, де дівчата обсідали тебе з усіх боків, на знак приязні надіваючи задом наперед твій кашкет, і час від часу відлучалися нагору з котримсь із твоїх братів офіцерів. Я знав, що не кохаю Кетрін Барклі, та й гадки не мав закохуватись у неї. Усе те була гра, як ото бридж, тільки в ній ти грав не картами, а словами.

— Клас, якому належить влада в країні, геть дурний, ті люди нічого не розуміють і ніколи не зрозуміють. Тим-то ми й устряли в цю війну. — А вони ще й наживають на ній гроші. — Не всі. Більшість їх надто дурні. Вони стоять за війну без будь-якої вигоди для себе. Просто з дурного розуму.

– Что случится с человеком, если он в страхе убежит? – Ничего с ним не случится, кроме того, что он никогда не научится. Он никогда не станет человеком знания. Он, может быть, станет упрямцем, не желающим ничего видеть, или безвредным испуганным человеком, во всяком случае, он будет побежденным человеком. Его первый природный враг положит конец его притязаниям.

– Ты не сердишься на меня, дон Хуан? – спросил я, когда он вернулся. Он, казалось, удивился моему вопросу. – Нет. Я никогда ни на кого не сержусь. Никто из людей не может сделать ничего достаточного и важного для этого. На людей сердишься, когда чувствуешь, что их поступки важны. Ничего подобного я больше не чувствую.