Сенс — вогник, що блимає в темряві. Запалюється несподівано й так само раптово згасає. Коли він маячить вдалині — ми рухаємося, радіємо, відчуваємо смак, прагнемо дійти до нього, вхопити, втримати. Коли він згасає — усе вмирає разом із ним. Перше місце посідають фізіологічні потреби організму. Часом здається, що життя стає легшим та простішим. Але й… жахливішим. Цей період темряви та байдужості призводить до божевілля або до безладу. І якщо він триває довго, людина деградує або… або стає циніком.

Вона ніколи не бачила іншого світу, в якому не треба було вставати о четвертій ранку й щоденно важко працювати. Але той інший світ, власне, не вартий єдиної зморшки на її мудрому обличчі…

Мене не хвилює питання, що буде завтра? Я розумію, що «завтра» — це сьогодні, яке ще не настало. Воно завжди за кілька кроків од «тепер». І тому — нема чого боятися. Якщо зараз я дихаю, живу, рухаюсь — це вже добре. Чи думають про завтрашній день птахи, тварини чи дерева…

Рабство - річ ганебна, але рабська психологія в свободі - гідна зневаги.
Ф. Шіллер