Я найбільше серед усіх літературних жанрів люблю читати історичні романи. Хоч про багато які події минулого читати надзвичайно важко морально. Просто не можливо навіть уявити всі ті жахіття, про які розповідається в книзі. Чи є межа жорстокості? Мабуть, таки нема. Це дуже страшно. Сама історія хоч і важка для сприйняття але дуже цікава. Про силу духу, віру в майбутнє, людяність. Всі ці людські якості зуміла зберегти у собі дівчинка Едіта Адлерова, яка в свої 14 років стала бібліотекаркою в сімейному блоці концентраційного табору. На її долю випала сила силенна горя і страждань. Вона спочатку втратила в Аушвіці батька, потім її душу терзала втрата духовного наставника і лідера, а невдовзі після закінчення війни померла і її мама. Дівчина залишилася зовсім одна. Але крім страждань табір приніс їй і нові знайомства. Вона зустріла свою подругу, яку дуже любила і вважала її старшою сестрою. Подруга вижила із своїм батьком. І саме вони чекали на неї у вільній Чехії. Добре, що у Діти склалася подальша доля. Ще й заміж вийшла за хлопця, який працював вчителем у тому ж сімейному блоці 31. Книга тяжка для сприйняття але гарно написана. Однозначно варта уваги.