Відгук на книгу: Человек, который смеется

Колись у дитинстві, в 1990-ті роки, я переглянула цей фільм і була налякана зовнішністю головного героя - його обличчя було порізане ножем від рота ледь не до щік, тож здавалося, що хлопчик завжди сміється. Тоді мені було лячно, однак книга у домашній бібліотеці таки привернула мою увагу, і в 15 років я її прочитала. Написано твір доволі важкою мовою, тож доводилося його читати більше, ніж місяць. Доволі важко було читати і уявляти написане: Гуїнплен зі страшним обличчям і сліпа Дея, вони кохають одне одного, проте не можуть бути разом, коли зʼясовується, що хлопець є заможним і має посісти роль пера. Не дуже люблю Гюго за те, що його твори мають трагічну кінцівку, хоч кохані і помирають поряд. Хотілося б більше позитиву. Саме через це критики вбачають у романі риси реалізму, а не лише романтизму. На реалізм вказує і промова Гуїнплена, в якій він захищає простий люд, і врешті зневага його до розкошів і життя богеми, повернення до своїх витоків. Скажу так: твір є надзвичайно сильним, вдруге його читати я б не наважилася, так само не ризикнула б дивитися фільм.