Ця книга дуже відрізняється від інших книг Стівена Кінга. Може, тому він і написав її під псевдонімом Річард Бакмен. Мені якось не надто зайшла. Хоча це цікавий досвід. Досить незвичний сюжет. Спонукає читача до роздумів. Що спонукало сто хлопців підлітків взяти участь у Догій ході? Бажання смерті? Бажання пригод, не задумуючись про наслідки? Бажання перемоги, хоч шанс виграти один із ста? Для чого це все? Можливо в такому віці ще рішення приймаються не надто усвідомлено, керуючись лише емоціями і азартом. Всю книгу ми спостерігаємо за довгою ходою цих хлопців, як вони йдуть, стомлюються, хворіють, спілкуються, сваряться, мріють, бояться, переживають, страждають і помирають, помирають, помирають... Адже хода припиниться тільки коли залишиться один із ста - Переможець.