Це просто неймовірно🥰 В чому, власне, сумнівів і не було. Це такий кайф, читати про таких героїв. Спостерігати за ними, отримувати насолоду від їх діалогів, ситуацій. Пізнавати їх, проживати з ними цей шлях. Підтримувати їх, хвилюватися, злитися, відчувати... Бачити, як вони змінюються. Відчувати ці зміни. Я дуууже багато чула про цю парочку, але ніякі слова не передають реальної атмосфери. Характерів героїв, їх почуття. Він – колишній кілер. Вона – майбутній, прости господи. Що між ним спільного, крім роду діяльності? Здавалося б, абсолютно нічого, але доля має ще те почуття гумору. Тому юний кілер відкриває на нього полювання. А спроб вона, хоча б подумки, а не залишала) Та хто ж міг подумати, що "жертва" виявиться такою завзятою та з таким минулим. А тому вони тепер працюють разом, типу гарантії безпеки, ага (згодна, звучить не зовсім правдиво, але і всього розказати нереально 😅). Та чим більше чоловік дізнається про деталі, тим більше сумнівів у нього виникає… Випадкове знайомство поступово змінює життя цих двох на 180°, але поки вони про це навіть не підозрюють. Їх знайомство, неймовірний план, боже, яка ж вона все таки дитина, та підозри у небезпеці. Він вирішив розважатися (не в інтимному плані, якщо що, таких думок навіть не було. Він порядний кілер😂), раз доля вже їх звела, урізноманітнити своє сіре життя, та все пішло не за планом... Це так захоплююче, хоч місцями і хочеться битися головою об стіну головою. Але у страха та азарту очі великі, тому вперед, щоб там не було. Але, здається, Любчик дуже швидко пошкодував про свій порив, приблизно коли познайомився, дещо ближче з дівчиною та її подругою (я нарешті можу вимовити її ім'я, наче як)😅 На героїв чекають захопливі дні, де їм доведеться уживатися на одній території. І це до біса весело😅 Спостерігати за їхнім протистоянням, словесними баталіями та провалом плавнів. За потугами чоловіка зробити щось корисне для неї/з неї. Вирішив замолити свої гріхи😂 Хоча тут ще підходить “та за які такі гріхи вона мені попалася”, але ми всі знаємо за які саме😏 За її спробами робити все навпаки. Тут, скоріше була гра "хто впертіший та хитріший". Думаю ви вже здогадалися, хто виграв... Але я хочу поговорити не про це... Моє серденько, вже за традицією, обливалося кров'ю, дізнаючись минуле дівчини, про її життя 😭 Боже, як же це боляче. Читаючи, ти більше розумієш її. Починаєш бачити в іншому світлі. Сприймаєш все по-іншому. Вона росла в ненависті до себе. До всього навкруги. З думкою, що чоловіки – найбільше зло на землі. А оскільки ми формуємося з дитинства, всі ці страхи, всі слова почутті, здавалося б, мудрими людьми, ми переносимо з собою у доросле життя. Ми віримо їм, ми живемо цим, навіть не здогадуючись, що самі руйнуємо себе. Вони не здогадуються, як впливають на нас…. Вона все життя сторонилася чоловіків, відчувала огиду. Та з'явився він, той, кого хочеться прибити. Той, хто максимально бісить. Той, що змінює її... А вона ж хотіла бути просто потрібною комусь. Відчути, як це, коли тебе не верне від дотику чоловіка. Як воно – жити повноцінним життям. Вона не планувала закохуватися. Нє, ну серйозно, які почуття, він же старий, до того ж тираніще, яких пошукати ще треба 😆 Але коли наше серденько нас запитувало? Особливо, молоде серденько, що так бажає бути потрібним. Він також цього не планував. Нічого цього, він просто хотів розвіятися. Він ніяк не сприйняв цьому, напряму. Він не зваблював дівчину, не хотів гратися. Та навіть такі як він мають серце. Серце, що прагне любові. Він тримався, чесно, та серце голосніше за розум – він піддався. Це було шаленство. Цієї миті чекали всі. Нею насолоджувалися всі. Їм було добре. Але цього не повинно було б бути, і на це багато причин. І вони це розуміли. Але як встояти, коли ти, чи не вперше, просто живеш. Втрачаєш розум і спокій поряд з нею. Не хочеш, щоб ця мить закінчувалася. Коли тобі боляче від однієї думки, що вона може бути з іншим. Що потрібно її залишити… Але навіть тоді він думав наперед. Аналізував, боровся, робив висновки. Неправильні, бляха, висновки 😡 Але це з одного боку. З боку дівчини, що закохалася. З боку просто дівчини/жінки. Але, якщо подивитися ширше, ти побачиш турботу та хвилювання. А якщо ще ширше – то вже бачиш суцільний негативний настрій. Бо він, скотина така, думає лише про погане. Він не залишає ні найменшого шансу на щось хороше. Я розумію, що минуле залишає свій відбиток, але ж бляха... Дай шанс СОБІ. Невже краще все життя зализувати рани, ніж спробувати та помилитися? Мабуть ми всі жили, як на пороховій бочці, в очікуванні того самого моменту. Всі розуміли, що він буде, але всі плекали надію, що ні... Я плакала від щастя, коли він сказав, що не готовий її залишити. Плакала і розуміла, що в цей момент у мене більше сліз печалі, бо він таки піде...піде і принесе ще більше болю💔 Бо найгірше, що може зробити людина, не важливо, чоловік це чи жінка – подарувати крила та надію, а потім так жорстоко їх забрати. А головне знаєте що? Більшість реально думають, що роблять якнайкраще. Але ж книга на те й книга, щоб мати щасливий фінал. Тому в чертогах своєї пам'яті я видрила інформацію про сковорідку і потираючи рученята, почала чекати 🤣 Пам'ятайте, ми самі творці свого щастя. І тільки нам вирішувати, як його прожити – боротися, чи поливати за течією під назвою “так буде краще….”