Відгук про книгу: Гаррі Поттер і напівкровний Принц

«Напівкровний Принц» для мене - це книга про кризу академічної доброчесності і про те, що ми називаємо «блатом». Як вчителя, мене страшенно тригерить персонаж Горація Слизнорта. Це отой тип педагога, який, на жаль, зустрічається в багатьох університетах: він оцінює не твої знання, а те, чиїм родичем ти є, або наскільки ти можеш бути йому корисним. Його «Клуб Слимаків» - це модель корупції та кумівства в мініатюрі. Він вчить дітей не зіллєварінню, а тому, що «зв’язки вирішують усе». Бридко, але дуже життєво. А історія з підручником Принца? Це ж готовий кейс для педради! Гаррі, по суті, займається плагіатом, використовує чужі «шпори». З одного боку - це нечесно, а з іншого - Принц доводить, що стандартна шкільна програма застаріла і часто не дає результату. Офіційні інструкції - це іноді просто «вода», а критичні замітки на полях - це те, що реально працює. Ну і приватні уроки Дамблдора. Зауважте: він не вчить Гаррі нових заклять. Він вчить його історії та психології. Робота зі спогадами - це робота з першоджерелами і це те, чого так критично бракує сучасній освіті. Фінал на Астрономічній вежі - це крах безпечного світу. Вбивство наставника на території школи - це момент, коли учень усвідомлює: вчителі смертні, система дірява, і далі доведеться йти самому. Жорстокий, але неминучий урок засвоєно.