Майже кожна книга автора про щось важливе. Про щось таке, що розриває душу на шматочки. І не скільки від самої проблеми, скільки від усвідомлення, що це наше чортове життя. Реалії життя, з якими нам доводиться стикатися, реалії в яких живуть люди. А деякі навіть не здогадуються про ті чи інші проблеми, чи уміло ігнорують їх, до того моменту, поки самі з цим не стикнуться. І це не лише про проблематику даної книги. Та Дарина має талант поєднати це все з гумором та чудовими героями. Так, ти все ще поринаєш у проблематику, аналізуєш її, робиш якісь висновки. Однак на тебе не викидають тону інформації та фактів, розумних фраз і тд, в яких ти просто тонеш, а тому простіше зробити вигляд, що тебе це просто не стосується, ніж з усім тим розбиратися. Грозові небеса – це історія дитячої закоханості, що навіть крізь роки все ще живе у серці. Хтось не вірить у такі почуття, але не можна сказати, що чогось не існує, тільки через те, що сам у це не віриш… Це історія про сильну дівчину, що незважаючи на всі життєві перепони йде до своєї цілі. Про чоловіка, що твердо знає чого хоче, і зробить все, аби домогтися свого. Про хлопчика, що позбавлений батьківської любові, та через низку правил всиновлення все ще перебуває у дитячому будинку. Про взаємовідносини цих трьох… У життя Олександри вривається він – її перше кохання. Та вривається так, що і поганою мітлою тепер не виженеш. І що найприкріше, він її зовсім не пам'ятає. Та пам'ятає вона, як їй було погано, коли він не звертав на неї уваги та коли поїхав. І нічого, що вона тоді була дитиною, це ж ціла трагедія для того віку. Та здавалося б, усе в минулому, рівно до моменту зустрічі. Бо здається її серце з нею не згодне. Поряд з ним вона знову відчуває себе невпевненим підлітком. Та проблема не лише у цьому. Можливо, при інших обставин все було б інакше та мало свій шанс. Але зараз…зараз Саші не до відносин, і уж точно не до Нестора, що прилип, як банний лист. Зараз головне придумати, як забрати малого похресника з притулку. Як нарешті домогтися того, щоб їй віддали хлопчину і той мав нормальне життя. Та з кожною новою зустріччю з чоловіком, яку вона з трепетом чекала, якби не обманювала себе, в ній щось ламається. Як би вона не намагалася показати всім навкруги, що вона сильна жінка, та всередині продовжувала жити дитина, що бажала бути так же комусь потрібною. Потребувала опори поряд. Та, на жаль, власні бажання на даний момент не є актуальними. Нестор, як і всі чоловіки у Дарини, чоловік з великої літери. До зустрічі з нею він жив роботою. Ні, відносини були, проте вона була головною в житті чоловіка. Він завжди обирав її. Та зустрівши ту саму, він одразу це відчув. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що ця жінка та сама. І він зробить все можливе і неможливе, аби добитися її. Навіть якщо вона підозріло на нього дивиться та періодично знущається, в надії, що він сам піде. Та щоб вона не робила, якби не намагалася відвадити чоловіка, які б випробування не влаштовувала, в результаті він залишався у плюсі. Але всі її витівки просто шикарні. Особливо масаж. Та пам'ятайте, що все це не від злості та помсти за минуле, про яке він не в курсі. За всіма жартами та “знущаннями” ховається зранена душа, що не знає що робити з усім що на неї навалилося. Але чоловік не готовий так легко здатися, тому приймає всі ці витівки та щиро не розуміє дівчину. Він бачить, що за всім цим щось стоїть, більше ніж проста неприязнь, проте він не здатен зрозуміти, що ж саме не так. А вона не горить бажанням ділитися особистим. Постати слабкою, дати слабину та залишитися ні з чим. Проте в долі свої плани. І якби вона не хотіла не посвящати його в своє життя та проблеми, іншого виходу просто не має. А тому якщо так вже хоче, то нехай допомагає. Але чоловік у всьому цьому бачить лише шанс для себе. Та чи вдасться йому задумане… Та якщо з ним вона ще може якось боротися, то як боротися з собою, коли поряд з ним вона втрачає себе. Як бути, якщо хочеться все покинути та просто насолоджуватися моментами? Та в неї немає такої можливості. Немає права думати про свої “хочу”, бо є маленький хлопчик, який потребує її. А тому вона зробить все, аби забрати його та відгородитися від чоловіка. Але спочатку потрібно повідомити батьків, що будуть “безмежно” раді такому зятю. Це був неймовірний момент. Але одночасно з цим дивний. Я розумію, що батьки хвилюються за доньку, але така реакція була б нормальною, якби він її покинув в минулому, або хоча б знав про її почуття та насміхався з неї. А так…в чому вина чоловіка, що він сподобався дівчині. Але цей момент я зрозумію, коли буду мамою. Але щиро сподіваюся, що обійдемося без таких моментів) Та скільки б випробувань доля не послала на голову Нестора, він таки зміг приборкати кохану. Зміг довести свої почуття. Зміг переконати, що на нього можна покластися, що він завжди буде поруч та підставить своє сильне плече. Вона здалася, бо не могла більше боротися з собою. Не могла більше бути сильною. Він був їй життєво необхідний. Вона і так занадто довго була сильною. Прийшов час бути коханою. А поряд з ним не страшні ніякі невзгоди, бо всі вони пройдуть разом. Спочатку я хвилювалася, що доведеться ще поборотися з нею, за право бути поряд, бо як не крути, а вона була налаштована категорично. Ще й малий був проти. А він для неї це все. І якби вона постала перед вибором…але я рада, що малий не розчарував, а дав шанс не тільки їй бути щасливою, а й собі. Я розумію їх страхи, але безмежно пишаюся цим кроком. Ну і не можу не згадати за Маріка, якого ми знаємо з книги “Принципи самотності”. Він все так же лякає людей своїм виглядом. Тут краще розкрита лінія їх дружби з Нестором. Ладно, один на їжу повівся, а другого то що зачіпило так. Блін, тільки зараз зрозуміла, що то родинне у Савчуків вестися на їжу у грозного Маріка. Фінал, як і завжди прекрасний. Але навіть такий зворушливий момент, як весілля, Даринка зуміла довести до істеричного сміху розповіддю про рибок. Та головне, що батьки прийняли вибір дітей, навіть ніхто не постраждав. Ну і подальші події, про які я не скажу, але скажу, що безмежно пишаюся цією парою. І малим теж. Це ще раз доводить, які великі в них серця. Ну і епілог, милота з милот. Ще б не моє предвзяте відношення до того, взагалі красота б була. Але то вже інша історія.