Відгук про книгу: Кайдашева сім'я

Вічна українська класика про родинні стосунки і побут. Смішно та грішно, бо в цих образах кожен пізнає когось із своїх сусідів чи родичів. Ось така, на мій погляд, все ж трагікомедія. Спочатку все йшло чудово. Кайдашиха - жінка-танк, яка тероризує всю сім'ю і пів села. Вона б'є чоловіка качалкою по голові, ганяється за невісткою Мотрею з рогачем, лається так, що сусіди вуха затикають. А Кайдаш Омелько - класичний підкаблучник, який ховається від дружини і втішається горілкою. Сцена, де він тікає від Мелашки через город, спотикається об грядки, а вона за ним з качалкою - це золото чистої води. Карпо та Мотря - молоде подружжя, яке мало б бути щасливим, але потрапляє в епіцентр сімейного торнадо. Мотря намагається втриматися, але Мелашка методично її ламає. І десь тут у мене відчуття змінилося з "хаха, які ж вони всі божевільні" на "блін, це ж якийсь кошмар". Нечуй-Левицький явно теж це відчув, бо фінальні розділи написані якось втомлено, ніби автор дивиться на своїх персонажів і думає: "Та нафіг вас усіх, мені вже не смішно". Кайдашиха вмирає - і навіть тут вона скандалить, прокльонами осипає всіх. Карпо спивається остаточно. Мотря стає копією свекрухи. Сім'я не розпадається, але щастя там ніколи не буде. Вони приречені вічно гризтися, битися, руйнувати одне одного. Фінал такий різкий, що створюється враження: Нечуй-Левицький просто кинув рукопис і пішов. Ніякої катарсичної розв'язки, ніякого морального висновку. Просто - от вам сім'я Кайдашів, живіть з цим. Ну й живем, по сей день...