Унікальна книга про кохання і про одержимість. Про те, що кохання змушене змиритися із обставинами життя, адже у світі панує безліч стереотипів і заборон. Кемаль і Фюсун не можуть одружитися, насамперед через різне майнове становище, через далеку спорідненість. Однак це не заважає їм кохатися, що сприймається в традиційному турецькому суспільстві негативно. Незайманість має бути до шлюбу. Крапка. І Фюсун нічого не залишається, як одружитися з тим, хто готовий її взяти після любощів із Кемалем. Особисто для мене Кемаль - боягуз. Він мав одружитися із Фюсун, тим більш що вже розірвав свої заручини із заможною нареченою. Відтепер єдине, що йому залишається, це збирати речі коханої у своєрідному музеї - її прикраси, недопалки… До речі, у Стамбулі існує такий музей, свого часу визнаний найкращим у Європі. Й іще одна лінія, притаманна творам Памука, за що частина турків його не любить, це оспівування Заходу. Якби Кемаль і Фюсун жили, наприклад, у Франції чи Іспанії, навряд чи подібна історія мала б місце.