Ця історія, про дві поранені душі. Дві людини, що пережили, або переживають, не найкращі часи свого життя. Життя, яке ламало їх, випробувало, але зламати так і не змогло. І я пишаюся ними, і всіма тими, хто знаходить в собі сили протистояти, навіть тоді, коли весь світ проти тебе. Вони такі різні, але однаково самотні. Все що їх об'єднує – це вибір бути самими. У кожного на це різні причини, але результат один – ніхто з них не планував пускати когось у своє життя, але життя вирішило, що досить з них мук та самотності. Вони невзлюбили один одного першої зустрічі. Та що там, спочатку я і сама дивилася на нього косо, але з часом він ставав все краще і краще в наших очах. І нехай одразу там і натяку на кохання не було, було лише бажання допомогти, його вчинки багато про що говорили. Хоча з самого початку і того не було, мабуть, бо бісила вона його знатно) Він лякає її. Вона не розуміє що він від неї хоче. І чому не може залишити її у спокої. Чого, по правді, він і сам не розуміє. Чому стає на її захист, чому допомагає. Скільки запитань, і ні одної відповіді. А вона ж лише хоче спокійно працювати. Навіть веде себе нижче трави, тихіше води. І це його неймовірно бісить. Але прийде час, і все що лякало – стане таким рідним та необхідним . Але не зважаючи на те як він її лякає, він єдиний хто може, і щиро хоче допомогти. Він той, хто розуміє її та не засуджує. Мар'ян – герой, який потрапляє у саме серденько. Мені сподобалося, що він не тиснув, не робив щось проти її волі чи для власної вигоди/задоволення. Його метою було пробудити її. Показати, що життя не стоїть на місці, воно рухається вперед. Не обов'язково закриватися від всіх та жити лише заради дитини. Про себе теж не потрібно забувати. Себе теж потрібно любити. За іронією долі, з'їхавши, нарешті, від матері, що робила життя дівчаток нестерпним, її сусідом виявляється Марік. Ооо, це незабутні моменти. Що це, як не доля? Їх першу зустріч, як сусідів, я довго не забуду, ну і наступні теж. Час іде, і відносини між Елею та Мар'яном теж не стоять на місці. Їм важко це визнати, але непомітно вони проникли один одному під шкіру. Вони роблять один одного кращими. Вони нарешті живуть...Але їм все так же страшно пускати когось у своє життя. І в кожного на те є причини. І поки він бореться з нею, вона бороться сама з собою. З тим, як він крок за кроком полонить її. Вони роблять крок на зустріч, і тут же вона два назад. Але чим далі, тим складніше протистояти власним почуттям. І тут вже справа не в тому хто поряд, а у тому ким вони стають поряд з ними. Він був впевнений, що це лише заради неї, щоб допомогти їй повернутися до життя, зламати її стіни. І як тільки він це зробить, він відпустить її. Але що таке наші плани, проти планів долі. І він це розуміє і приймає. Він готовий поступитися своїм принципам, бо поряд з нею вони не мають ніякого сенсу. Мар'ян, це та людина, яка робить, а не говорить. Він не розкидається гучними фразами про кохання, він просто робить. Скільки всього він зробив, та ще готовий зробити, просто не порахувати. Та й чи потрібно? Те, як він прийняв Еммі, просто до глибини душі. І це було щиро, а не щоб підкорити її маму. Просто душа розривається від того, що хтось може так любити чужу дитину, в той час як хтось відмовляється від власної. Він вчився з нею спілкуватися, так само як і вона вчилася довіряти комусь крім мами. Він не лише приймає присутність дитини в житті жінки, він готовий її вдочерити. Маленька Еммі – промінчик сонечка в цій історії. Вона неймовірно мила та розумна дитина. Вона не тільки дарує сенс життя Елі, а й полонила Маріка, змінивши його погляд на життя.