Ця історію про складні стосунки між матір'ю та донькою. Про кохання, втрату, помилки та підтримку. Про непорозуміння та таємниці, що призводять до образ і конфліктів. Але водночас вона дає надію на те, що навіть після втрат та помилок є надії на прощення, розуміння та щастя. На другий шанс. Вона показує, як важливо відпускати минуле, а не триматися за нього. Бо минуле не змінити, можна лише змінити своє ставлення до нього. В цій історії ми спостерігаємо за життям Морган та Клари, що переживають важкий період, намагаючись впоратися з відчуттям втрати. Знайти порозуміння одна з одною. Та чим далі, тим стає гірше. Бо є таємниця, що здатна зруйнувати світлу пам'ять про рідних. Таємниця, занавіс якої Морган не готова відкривати донці, щоб не завдати їй ще більшого болю. Та кожен день її мовчання призводить до непорозумінь та стіни між ними. А ще є минуле, що теж має вплив на їх стосунки. Читаючи ти відчуваєш всю ту напругу що вирує між ними. Ти розумієш їх психологічний стан, хоча іноді і складно прийняти ті чи інші вчинки. Але знову ж таки, ніхто не знає як би він поводився в тій чи іншій ситуації. Морган. Сильна жінка, щоб там не було. Її рішення в молодості, хоч і продиктовані любов'ю та все ж створюють такий собі бар'єр між нею та донькою. А саме страх, що Клара повторить її помилки, хоч її вона помилкою не вважає і дуже любить, змушує Морган занадто опікувати її, що призводить до непорозуміння між ними... Насправді я не уявляю що вона пережила дізнавшись таке. Як вона знайшла в собі сили функціонувати далі. Вона так потребувала підтримки доньки. Вони обидві потребувала одна одної в той момент, та недомовленість руйнує те крихке що в них було. Та потрібно бути дійсно сильною жінкою, щоб власною образу не руйнувати пам'ять про батька. Якби їй важко та боляче не було, наскільки б вона не втрачала контроль над донькою, вона не дозволила собі відгукнутися погано про нього. Вона готова пожертвувати собою, щоб донька ненавиділа її, та зберегти пам'ять про покійного батька. І знаєте, тут неоднозначна ситуацію. От наче пишаєшся таким вчинком, бо все частіше в житті відбувається навпаки. І з одного боку, її мовчання могло призвести до непоправних наслідків. Ще з одного – вона б їй не повірила і наробила б ще більше дурниць. Ще б більше зненавиділа матір. Ніхто не знає як правильно було б. Клер. Бунтарка та й годі. Вона прагне незалежності, тому бунтує проти опіки матері, бо вважає, що та не довіряє їй. Їй здається, що та її зовсім не розуміє. Ох, як же часом, дуже часто вона мене бісила. Хотілося взяти та добряче її стряхнути, щоб привести до тями й запитати ти “що ж ти твориш? Ти так потрібна їй, але замість підтримки вбиваєш її ще сильніше…” Та і її можна зрозуміти, кожен справляється з горем як може. Хтось закривається, а хтось, як вона, йде у відрив. Плюс, всіма цими діями, вона намагалася не лише матері показати протест, а й впоратися з почуттям вини, бо вважала себе винною. Та в кожної з них є той, з ким легше дихається, хто ніби поглинає біль. Та якщо Клер сама тягнеться до нього, то Морган навпаки, намагається тримати дистанцію, бо минуле нагадує про себе, про помилку, яку вона можливо скоїла. Для Клер такою людиною, острівцем спокою, став хлопець зі школи, що останні роки старанно її уникав. Він чудовий хлопець, і хоч батько був проти їх спілкування, а зараз і мати… просто тому, що чоловік був проти, а вона йому довіряла. Та часом треба самому дізнатися людину, щоб зробити правильні висновки. І я рада, що жінка побачила його справжнього, а не образ намальований чоловіком. Та один момент змінив відношення між ними. Зараз він її перше кохання, опора та підтримка. Він той, хто хоче для неї найкращого. Він допомагає їй пережити важкий період та зрозуміти себе. Хоч спочатку я і не до кінця розуміла його, та потім він виріс в моїх очах. А його фільм в кінці це щось неймовірне. Для Морган – найкращий друг чоловіка, наречений сестри (так вже склалося), що нещодавно повернувся в її життя. А разом із цим і сколихнув щось в душі Морган. Ще в підлітковому віці між ними був особливий зв'язок. Та вона ніколи не дозволяла собі заглиблюватися в нього. А потім і згадувати. Та життя вносить свої корективи. Він був завжди тихим та скритним. Спокійний та розсудливий. Він вже тоді розумів, що вони обрали не тих, проте ніколи відкрито не говорив про свої почуття. Він не намагався зруйнувати їх стосунки. І ніхто не помічав того, що відбувалося, він уміло приховував свої почуття. А вона не могла точно сказати чи було щось на правду, чи вона лиш придумала то собі. Та згадуючи минуле, вона нарешті бачить та визнає те, що так старанно ігнорувала всі ці роки. Він завжди був тим, в присутності кого вона почувалася краще. Хто викликав в ній почуття, які ніколи не викликав Кріс(хлопець, що і став чоловіком). Вона розуміє, чому він так раптово тоді поїхав. Та їй все ще тяжко визнати власні почуття. До того ж здається, що донька ніколи не зрозуміє та не прийме цього. Принаймні не зараз, коли минуло так мало часу. Та й чоловік, хоч і завжди намагається бути поряд та підтримати, не тисне на неї. Проте йому важливо знати чи не помилився він. Чи справді між ними щось відбувається і було тоді. І чи могло б усе скластися по-іншому, за інших обставин. І хоч вона все ще бореться сама з собою, один поцілунок змінює все. Один поцілунок і вона розуміє, що все життя її цілував не той. Та настає момент, коли Клара дізнається таємницю, яку мати старанно приховувала від неї. І це змінює все. Це стає початком нового етапу у стосунках матері з донькою. Вони приймають вибір кожної та намагаються знайти ту ідеальну середину у своїх стосунках. У своєму життя. В них попереду ще багато праці в цьому напрямку, та найскладніше вже позаду. Щиро сподіваюся, що Клара не зненавидить батька, як донедавна ненавиділа та звинувачувала матір. Як би він не вчинив, та він був чудовим батьком для неї. Прийшов час дати і Морган шанс стати хорошою мамою, якою вона і була, але вона сприймала це інакше. І я розумію, що історія не про Кріса, проте мені не вистачило цього одного кусочку пазлу для цілісності картини. В мене були сподівання на листи, проте Морган вирішила відпустити вчинок чоловіка і не дізнаватися відповідей. Я ж почуваюся, ніби той герой з анекдоту “як зацікавити дурня”😂