Відгук про книгу: Тронка

Ми звикли, що степ у літературі - це козаки, могили і тиша. У Гончара степ - це полігон. Ти читаєш про запахи чебрецю, про безмежне небо, про отари овець, а над головою в цей час ревуть надзвукові винищувачі, які відпрацьовують бомбометання. Гончар геніально показав конфлікт: техногенний монстр проти живої душі. Тронка - це маленький мідний дзвіночок на шиї вівці, це голос життя, голос традиції. А гул літаків і вибухи на полігоні - це голос цивілізації, яка готова сама себе знищити. Центральна частина роману - новела «Залізний острів» - це готовий сценарій для голлівудського фільму-катастрофи. Двоє дітей на старому, розбомбленому крейсері посеред моря. Це ж метафора всього людства! Ми всі сидимо на іржавій купі заліза, яка колись була зброєю, навколо нас - стихія, а ми граємося в життя, не знаючи, чи вибухнемо завтра. Цей крейсер - це привид війни, він мертвий, але він продовжує вбивати або тримати в страху. Герої «Тронки» - це люди, які живуть у тіні «червоної кнопки». Тоня, Віталик, чабани - вони намагаються просто жити, кохати, працювати. І Гончар показує, як холодна війна вривається в пасторальне існування.  Ти не можеш просто пасти овець, коли поруч будують ракетні шахти, ти не можеш просто милуватися заходом сонця, коли цей захід може бути ядерним грибом.