У цій історії переплітаються дитячі травми та насилля, кохання та пристрасть, хвороба та трагедія... Вона про слабкість та силу. Про складні рішення та помилки. Про почуття, завдяки яким ми відчуваємо силу життя. Може здатися, що це звичайний роман про різницю у віці, але це далеко не так. Тут адекватні, зрілі герої, що викликають симпатію та співпереживання. За ними приємно спостерігати, вони щирі і ти їм віриш. Та ця книга все рівно розіб'є вам серденько. Я думала, що вся драма в минулому та в боротьбі з її наслідками в теперішньому, та як же я помилялася… Вони різні та чомусь їх тягне один до одного. Вони не мали закохатися, та це сталося. Вони ніби два шматочки одного цілого. Їй 18 і вона має непросте минуле, що не дивлячись на терапію, все ще впливає на неї. Та вона бореться з цим. Вона сильна. Я пишаюся неї. Переживши насилля, вона знайшла в собі сили жити далі, намагаючись жити повноцінно, мінізувати вплив тих подій на себе. Йому 31 і він розлучився та переїхав до них по сусідству. А ще він має 6-річного сина. Він завжди без настрою і не горить бажанням спілкуватися з нею. Чи лише робить вигляд? Та щось манить дівчину в цьому похмурому чоловікові. І це його хвилювання, коли вона виходить рано на пробіжку щось пробуджує в ній. Це було так мило. Поступово їх спілкування стає активнішим і вона часом сидить з його сином, поки той на роботі. Ооо, цей малий вкрав не одне серце в цій книзі. Між героями все розвивається поступово, вони ніби ходять по краю, але ніхто не наважується зробити той самий крок. До того ж, у неї є хлопець, який свого часу зцілив її серце, і який от-от поїде на навчання. Та й останнім часом у них якось не ладиться. Вона відчуває, що кінець близько. Він чесно тримався і не хотів щоб все так вийшло, бо розумів і різницю у віці і те, що в нього є минуле і нічого доброго він їй не може дати. Та одного разу, чоловік випадково дізнається таємницю дівчини і це, мені здається, змінює все. Вони стають більше спілкуватися і здається, їй стає легше від того що він стає. Він багато чого робить для неї, але без ніякого підтексту. В його діях відчувається турбота, але ніяк не бажання затягти у ліжко. Вона починає відчувати те, що не повинна. Та боротися з цим немає ні сил, ні бажання. Він викликає в неї сильні почуття, ті, які повинен був би викликати Калеб. Між ними відчувається напруга, що росте і рано чи пізно це мало вибухнути. Так і сталося. Бо все що їй потрібно – це він сам. Вони не знають до чого приведуть їх стосунки та вони готові спробувати, незважаючи на думку оточуючих. Поряд з ним вона знов живе. Вони варті того, щоб боротися за них. І все було так чудово. Так тепло на душі, коли бачиш їх разом. Вони ніби випромінювали те світле, що несли в собі. Мені сподобалася реакція хлопця (Калеба) на розрив. Якби боляче йому не було, він втримав обличчя та чоловічу честь. Він мені справді сподобався, хоч спочатку і злилася на нього. Та він гарний хлопець і неодноразово це довів. Незважаючи на біль, що йому приніс розрив, він дарував їй підтримку, коли вона того потребувала. Я щиро бажаю йому щастя. І щиро сподіваюся, що він не зазнає болю ще раз. Все було так чудово і нічого не віщувало біди, що від цього ще більше злості на автора за такий крутий поворот в сюжеті. Я просто розбита. Як і всі навкруги. Я зла на долю, я зла Таєра. Я не розумію навіщо потрібно було це додавати в сюжет. Щоб життя не здавалося таким легким та прекрасним? Так вони і так вдосталь настраждалися. Я зла на вчинок чоловіка, хоч десь і розумію його. Його одночасно хочеться і прибити і пожаліти… Але такі почуття просто так не минають. Мине час і йому доведеться зробити вибір. Та чи не буде запізно… Чи зможуть таки дві зломлені людини стати щасливими?