Якби...Якби...Якби Як часто ми кажемо це слово. Як часто аналізуємо свої вчинки і припускаємо, як могло все скластися якби.. Ірен Роздобудько написала цікаву книгу, поєднала минуле і сьогодення на прикладі життя однієї жінки. Читається ця історія дуже легко на одному подиху, повернення в часі у минуле завжди викликало у мене неабияке захоплення. Але дочитавши книгу я трішки розчарувалась.Героїня книги - молода журналістка Ніка - успішна в усіх смислах дівчина, якамає свої скелети в шафі... І має 13 днів, аби розібратися зі своїм життям... Читаючи книгу часто ставиш самому собі запитання і про своє життя та вчинки. Я думаю, що кожному з нас варто не забувати, якими ми були в дитинстві, чим ми мріяли, чим жили, на хвилинку уявити себе поруч із собою 9-річною і змоделювати спілкування. Впевнена, що кожен з нас не впізнав би себе, адже ми так далеко тікаємо від наших дитячих прагнень і мрій. Хоча не відомо: це ми тікаємо, чи так нас засмоктує вирій нашого життя. І не кожен має сили чинити опір. Дуже захоплює розповідь саме про життя в маленькому містечку, спілкування з сусідами. Аж нахлинули свої спогади про дворових друзів, ігри, халабуди, фантазії про Місяць та Зорі.... Атмосферна книга, мені сподобалась