Меланхолійна історія про дворецького. Він вирушає у відпустку після довгих років роботи в знатному маєтку. Це стало можливо через значні зміни у його маєтку - старий господар, зі старих аристократів, помер, і тепер там новий господар, американець, який не має сім'ї і багато часу проводить за кордоном. Весь штат слуг звільнився, за цілим будинком тепер наглядають кілька людей. І Стівенс вирішив узяти відпустку. Господар дає йому свою машину, тож він може подивитися красоти Англії, а також має і практичну мету: хоче спробувати повернути на роботу колишню економку, яка багато років тому вийшла заміж і покинула маєток. І хоч його подорож зовсім коротка, вона триває лише шість днів, він має досить часу щоб згадати своє життя, подумати про химерні сплетіння долі. Він згадує свого батька, який все життя пропрацював дворецьким і якого він на схилі років узяв до свого штату помічником дворецького. Між ними були дуже сухі й стримані стосунки, у чужих людей і то більше симпатії і почуттів. Він помирав на горищі, поки молодший Стівенс допомагав проводити важливий прийом і прийшов до батька, коли той уже помер. І лише зараз він замислюється над цією історією, і що він можливо міг повестися тоді якось інакше, побути з батьком, і важливість того прийому може бути не такою високою, як йому тоді здавалося. Ішігуро дуже вдало вийшло описати внутрішній світ дворецького - людини, яка незворушна до кінчиків пальців, нічого не може вивести його з рівноваги, ніщо не може вплинути на його прагнення служити господарю. Прочитавши книжку, починаєш краще розуміти тих людей, що ми бачимо в серіалах, книжках і фільмах, коли думаєш: ну як вони так можуть служити цим аристократам? Невже для них немає нічого цінного, нічого, що б їх хвилювало? У книжці мало динаміки. Він їде і думає, ходить і згадує, знову їде і думає. Дійових осіб мало, лише дворецький і його обов'язок. Але потім, після прочитання, це тебе чіпляє і хочеться це обдумувати, як обдумував він: а чи можна було прожити життя інакше? І що ще лишається тепер, на схилі життя.