Я так її хотіла. Ця анотація була такою багатообіцяючою. І так раділа, коли придбала. Та всі сподівання рухнули. Так, я сама собі нафантазувала щось неймовірне, знаю що так робити не можна, але це сильніше мене, бо саме анотація викликає оце “мені треба”. Та так само, як історія показує, що не все в житті відбувається відповідно нашим планам, так і я вчергове переконуюсь, що очікування погана річ. Для когось ця історія буде найкращою. Для когось просто вартою увагу. Когось не зацікавить зовсім. В мене ж ця історія викликала більше роздратування, ніж захвату та співчуття. Я не змогла проникнутися героями та їх життям. Пройти з ними цей шлях. В емоційному плані для мене вона виявилася сухою. Навіть черезчур. Герої хоч і дорослі вже, та відчуття, що застрягли десь у 20. Вони самі не знають чого хочуть і що робити зі своїм життям. Ні, я теж в свої 30 досі не знаю ким хочу стати коли виросту🤣 та здається все ж поводжусь трішки відповідно віку. Я люблю всі оці соплі-сльози, драми побільше, але тоді, коли воно доречне і передано відповідно. Можливо тут все так і планувалося, просто розраховано на іншого читача. Вілл, це просто чоловік, якого я не те щоб зневажаю, але краще б нам не перетинатися. Боже, це максимально дивна людина. В кінці взагалі максимальний шок з його поведінки. Хоча був момент, що викликає повагу. От прям пишаюся. Проте цим же все сам і запоров. Можна сказати, він сам винен в тому що має🤷🏼‍♀️ В цілому, ця історія про багато чого важливого, проте це доводиться виковирювати, бо проникнутися не виходить😞 Тому по сюжету навіть проводитись не має бажання.