
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у травні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Активність
11065
Перед нами незвична поема Івана Драча, написана 1987 року. Її я теж читала у школі, однак читала через «не хочу». Важко було тоді зрозуміти форму подання тексту, абстракції та образи. Адже особливого сюжету у творі немає. Це 25 розділів, повʼязаних Чорнобильською трагедією та осмисленням автором наслідків цього жахіття для всього людства. Найбільш запамʼятався мені, як, напевно, і всім читачам, образ баби, яка веде корову в целофані. Баба не захотіла залишати своє господарство через трагедію і вирішила, що целофан захистить її від радіації.
Культовий твір української літератури, який вивчається у школі, але по-новому звучить у старшому віці. Тоді, у десятому класі, він здавався нудним і важко написаним, особливо нудним був другий розділ, який написав брат Панаса Мирного - Іван Білик. Це історія села Піски. Інші розділи присвячені постаті Чіпки Вареника - сільського хлопця, в якого забрали землю, через що він обрав шлях злодія, став багато випивати, ображати свою матір. Тобто весь роман - це демонстрація життєвого шляху Чіпки від народження до заслання.
Чудова й незабутня книга! Щоправда, читала її у початковій школі й вже тоді не вірила в те, що розповідав барон. До перегляду радянського фільму досі не доросла, він занадто філософський, однак образ мотузки, що йде в небо, досі є символічним.
Найбільше мене вразило в пригодах дві речі. Перша - це політ на гарматній кулі, друге - це коли барон тонув і витягнув себе з води, потягнувши за волосся. От як у 18 столітті діяли закони фізики!
Загалом ідеальна книга для молодших школярів і підлітків.
До прочитання цієї книги у 2020 році я нічого не знала про «сімʼю» та про Чарлза Менсона, нічого не чула про вбивство дружини Романа Поланскі. По суті, ця художня книга відкрила для мене світ Америки кінця 1960-х років з наркотиками, невпорядкованими статевими стосунками і вбивствами. Читати «Дівчат» спершу було гидко, я двічі починала, потім же оповідь захоплює. Сама оповідь, адже симпатії до головної героїні бути не може.
У даній праці Фромм аналізує явище свободи в історичній ретроспективі, зокрема в епоху Реформації. Багато уваги приділено явищу свободи під час нацизму, свободі і демократії. Сучасна людина, на думку німецького філософа, перетворилася на автомата, і люди перебувають в ілюзії, щиро вірячи в те, що вони вільні. Відчай таких людей стає джерелом до фашизму. Фромм критикує СРСР за надмірну його забюрократизованість. Чи може свобода призвести до самотності? Чи буває свобода хороша і свобода погана? Чим є для нас свобода? Такими є питання, що розглянуто в цій книзі.
Психолого-філософське дослідження про любов і кохання. Чи можна вважати любов мистецтвом? Чи правда, що бажання злитися з іншою особою є найбільшою потребою людини? Чи може людство прожити без любові/кохання? Що є сутністю любові? На ці питання Еріх Фромм дає вичерпні відповіді. Крім того, він аналізує різні типи любові: братню і материнську, еротичну любов, любов до себе і до Бога. Окремий розділ присвячено розпаду любові у сучасному суспільстві, що характерне для західної цивілізації.
У принципі з більшістю висновків Фромма я погоджуюся.
У своїх розмислах німецький філософ аналізує поняття мати та бути. Сучасне для нього суспільство стало суспільством споживання, для якого мати є найголовнішою ознакою існування. Свобода панує скрізь. Серцевиною нової релігії прогресу автор визначає три речі: безмежне виробництво, абсолютну свободу та безкінечне щастя. До того ж автор критикує індустріалізацію за радикальний гедонізм, егоїзм. Загалом він критикує західну цивілізацію, оспівує соціальну рівність і любов. Демонструє кризу суспільства, коли людина почувається самотньою. Відомо, що Фромм був марксистом.
Одна з найкращих книжок українсько-американського історика. Розповідає про атентат, тобто політичне вбивство Степана Бандери в Мюнхені. Дуже цікавим є оформлення книги, що дозволяє уявити себе слідчим, який нібито читає матеріали справи. Сама оповідь не є художньою, але й сухим науковим текстом це теж важко назвати. Перед нами постає звичайний Степан Бандера - не такий уже й харизматичний лідер, скоріше - звичайний бюргер, що зраджує дружину. І таким саме звичайним є його убивця.
Після прочитання цієї книги я вирішила, що Фенні Флегг більше не купуватиму - просто згаю час на якесь мило. Мені сподобалися «Смажені зелені помідори», не дуже сподобалося їх ванільне продовження, а от «Різдво з червоним кардиналом» узагалі не зачепило. Ванільна історія про дідуся, який може не дожити до Різдва через хворобу, тож змушений змінити місце проживання і клімат, переїжджає у невелике містечко, де люди творять дива, а одним із героїв є пташка. Не сказала б, що це твір для дорослих, але і не для дітей.
Цю книгу слід читати після «Смажених зелених помідорів», інакше не розібратися. Написано її в подібній манері, коли читач змушений переміщуватися у часі і просторі, нібито читати щоденник. І якщо не читати першої частини, то не зрозуміти, хто така Іджі, Бад, чому у хлопця немає руки. У цьому романі доповнено пропущені епізоди, тож складається повна картина оповіді. Але головна увага прикута до сина Рут, його життєвого шляху, його нащадків, які виросли хорошими людьми. Цікавою була оповідь про те, як, уже будучи старою людиною, Бад повернувся в рідні місця і заблукав, як його шукали родичі.






