Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у березні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Козак-водяник
Доволі оригінальний жанр - нове українське фентезі, принаймні цей твір є поєднанням історії козаччини із стародавнім міфологічним язичницьким пластом. Головний герой - водяник Никодим, що має прізвисько кацап. Він мріє стати запорозьким козаком. Його друзі - два козаки-характерники, а ще є два лісовики, родом з Мурома, які теж не проти здобути козацьку славу. Звісно, що пан Тарас походження нечисті використовує з іронією, бо ці хлопці вільно володіють українською, пʼють горілку, їдять сало, шанують українські традиції, тож геть не кацапи.
Чарльз Вард vs. Джозеф Карвен
Це реально моторошний роман, що поєднав у собі містику, горор і фентезі і недарма належить до так званих лавкрафтівських жахів. Хоча стиль оповіді радше нагадує розслідування Маріуса Віллета, причому половина сюжетної лінії розкрита буквально на перших двадцяти сторінках роману. Для тих, хто полюбляє Дракулу, Франкенштейна, Доріана Грея, книга зайде.
Кожен повинен зробити вибір
У повісті «Коли настане день» Богдан Рута підіймає важливе філософське питання вибору. І демонструє цей непростий вибір, який мають робити головні герої. Соломія - дівчина родом із Західної України, спадкова відьма; навчалася на історичному факультеті в Києві, спеціалізувалася на археології. Рано залишилася без батька. Тож її прихистив дядько Гордій - мольфар. Тепер Соломія працює в музеї у Києві та бере участь в археологічних розкопках скіфських курганів. Під час дослідження вона знаходить єгипетську табличку, на яку полюють чорний мольфар та його свита - вовкулака та упир.
Кістяк Костя
Сучасне українське (дитяче?) фентезі від Антіна Мухарського про Чорнобиль, війну, історичну памʼять та сімейні традиції. Якщо не знати пана Мухарського як актора, то можна подумати, що читаєш повну нісенітницю. Але мені було інколи прикольно. Звісно, дітям така історія не зайде ніяк, навіть дорослим дітям, а от їхнім батькам - можливо. Хлопчик Костя проживає у Чорнобилі і стає свідком аварії. Його батько гине як ліквідатор, а матір помирає, бо домовляється зі Смертю, що піде з нею замість сина. Сам Костя отримує таку сильну дозу, що від нього залишається тільки скелет, що світиться вночі.
Бенджамін Баттон
Якщо Віллі Вонка, то Джонні Депп, то Бенджамін Баттон - це Бред Піт, хоча кіноверсія має із оповіданням Скотта Фіцджеральда спільного лише назву та ідею. Тому, читаючи твір після фільму, я багато чому дивувалася. Тим не менш ідея є зрозумілою: уявіть собі людину, яка народилася схожою на 72-річного дідуся і замість процесу дорослішання молодшає. Спершу читаєш оповідання як гумористичне: Роджер Баттон, успішний у Балтиморі торговець залізяччям, приходить забрати із приватної клініки свого синочка, який щойно народився.
У дрімотних пошуках незвіданого Кадату
Герой великого Лавкрафта Рендольф Картер переноситься у Країну Снів і бачить чудове місто Кадат під час заходу сонця. Картер мріє знайти його та поговорити з богами. Отож, він вирушає у подорож. Сюжет може нагадати типові подорожі - Гуллівера чи Синдбада, різниця полягає в тому, що на шляху до Кадата головний герой зустрічає неземних створінь та подорожує у міжпланетному просторі. На початку подорожі Картер відвідує зугів - загадкових створінь, що живуть у Зачарованому лісі та дають йому місячне вино із собою.
Літо у пляшці
Рей Бредбері приємно здивував мене своєю повістю «Кульбабове вино». Здивував насамперед формою подачі. Все нібито просто: дванадцятирічний хлопчик Дуглас та його десятирічний брат Том у 1928 році проводять літо у Грінтауні. Їхній дідусь має традицію на зиму робити кульбабове вино - цілих девʼяносто пляшок, кожна з яких - це ніби памʼять про окремо прожитий день улітку. Така собі сільська ідилія: вежа, в якій хазяйнує дідусь, збирання ягід із батьком, теплі дитячі спогади. Враз пригадуєш свої 12 років і своє літо на канікулах, пригоди з друзями-однолітками.
Віллі Вонка
Чудова повість про те, що добро обовʼязково має перемогти зло, хоч і подана в жанрі дитячого фентезі. Не менш чудовою є екранізація Тіма Бартона, де в ролі Віллі Вонка зіграв не менш чудовий Джонні Депп. Власне, для мене саме Депп є головним героєм: коли кажеш Віллі Вонка, то уявляєш саме цього голлівудського актора, із білим чистим обличчям, чомусь без борідки, як у книзі.
Фентезі по-бессонівськи
Ця книга пролежала в мене років з двадцять, доки я до неї доповзла. Ще у 2000-і роки моя тоді ще маленька сестра переглянула фільм неперевершеного Люка Бессона «Артур і мініпути», а потім хтось подарував їй книгу, яку сестра так і не прочитала (для порівняння, Гаррі Поттера вона проковтнула за декілька днів). І от цього разу я взялася завершити сімейну місію з прочитання книги.
Коти Ултара
До першого тому вибраних творів Лавкрафта входить чимало оповідань, проте я хочу зупинитися на «Коти Ултара». Це маленький за обсягом (але не за ідеєю!) твір, в якому розповідається про невеличке містечко Ултар, де діє закон, що забороняє вбивати котів. А потім автор пояснює, як влада дійшла до того, щоб прийняти подібне рішення. На околиці містечка колись проживало подружжя, яке ненавиділо котів та їх вбивало. Цікаво, що Лавкрафт у спокійній манері повідомляє про те, що місцеві боялися цієї пари більше, ніж того, що їхні коти можуть бути ними вбиті.