Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Поради від західного музейника
Приблизно десять років я викладала для студентів-туристів предмет «Музеєзнавство». Великим щастям для мене була поява будь-якої книги українською про музеї. Тож Йохан Ідема зʼявився на моїй полиці вчасно. Це західний музеєзнавець, який дає поради своїм читачам, як правильно відвідувати музеї, зокрема художні. Видання стане непоганим подарунком для небайдужих, адже виконане на білому папері, має тверду обкладинку, схеми та ілюстрації.
Психологічна драма
Прочитала цю книгу після перегляду фільму, інакше б, напевно, не звернула уваги на цей роман. Це дійсно талановито написаний твір, адже авторка є професіональною письменницею. Книга навіть не тільки про насильство та зґвалтування, а про любов матері до дитини, про те, як можна виховати сина, перебуваючи в чотирьох стінах, про волю до життя та непросту адаптацію дитини до нових обставин, до вулиці, до дідуся і бабусі. На відміну від книги, у кінострічці основна увага прикута до життя матері і дитини у чотирьох станах. Значна роль належить телевізорові як джерелу інформації.
Шістдесятники - бунтівники
Насправді слід вітати появу цієї книги, адже, попри «розкрученість теми», про молодих митців 1960-х років монографій майже нема (я пригадую лише одну - пана Касьянова, видану ще за царя Гороха). Пан Мокрик зробив велику справу. Так, у мене можуть бути до нього питання щодо структури тексту, виділення причинно-наслідкових звʼязків, адже перед нами не історична монографія, а літературна. На шістдесятництво автор дивиться як на літераторів та митців, «когорту друзів», неперевершених професіоналів у своїй царині, які опосередковано бунтували проти Радянської імперії.
Продовження
Не знаю навіть, як би я назвала це продовження. Читала книгу англійською. Перша частина називалася «It Ends with Us”, дослівно щось на кшталт «Це закінчується з нами», а друга частина - «It Starts with Us”, тобто «Це починається з нами». Розглядати другу частину без першої неможливо, це є продовження любовного трикутника Лілі - Райл - Атлас. Райла дуже мало в книзі. Його показано люблячим батьком, але садистом та психом, що не може стримати своїх емоцій.
Хто вкрав Енні?
На жаль, я не читала Стівена Кінга і взагалі не є шанувальницею цього жанру. Тому романи Тюдор для мене є «легким Кінгом», хоча багато літературознавців применшують внесок письменниці, вважаючи її ледь не плагіатором великого американського письменника. Для мене романи Тюдор - це легка і захоплююча література на один-два вечори, твори, за якими можна було б зняти екшн для підлітків. Особливої глибини в них нема, сюжет забувається за декілька днів. Але залишається приємний післясмак: недаремно я провела вечір за книгою.
Ромео і Джульєтта 20 століття
Теодор Драйзер є неперевершеним автором романів про жінок. Читала тричі «Сестру Керрі» та отримувала задоволення. А от «Дженні Герхард» подає нам іншу жінку - ту, яка заради щастя коханого готова пожертвувати власним, чого не скажеш про Керрі. Дженні виглядає наївною, легко погоджується на позашлюбні стосунки із сенатором, вагітніє і народжує дитину. Потім готова працювати покоївкою. І тут зустрічає своє кохання в особі Лестера. Однак вони не можуть довго насолоджуватися щастям, адже суспільство засуджує такий звʼязок.
Французький Франко?
Еміль Золя - письменник-натураліст. Представники цієї течії прагнули передати навколишню дійсність не просто правдивою і такою, як вона є, а й фотографічно точною. Вони описували деталі, запахи, все до дрібниць. У романі «Жерміналь» до деталей описано побут французьких шахтарів: в яких умовах вони живуть, що їдять, як часто миються, як задовольняють свої інтимні потреби. Головний герой Етьєн є молодим і завзятим шахтарем, але без шахтарського минулого. Він лише опановує цю професію, натомість він закохується у Катрін, яка якраз є з шахтарської родини.
Один з найкращих романів про Пуаро
Я доволі скептично сприймаю творчість Агати Крісті, вважаючи її романи не завжди логічними та несучасними. Однак «Вбивство у «Східному експресі» є шедевром. Звісно, не без огріхів. Наприклад, мене здивувало, що Пуаро раптом посеред книги став говорити, що вбитий - Кассетті, хоча жодних доказів він не мав; чи коли детектив припустив, хто з підозрюваних ким працював в Америці. Звідки могла взятися подібна інформація, тим більше про справу не нову й у роки, коли не було інтернету? Тому тут явним є те, що авторка вирішила підвести читача під одне вбивство.