Прочитала цю книгу після перегляду кінострічки з однойменною назвою. Якщо чесно, то дана картина мене вразила більше, ніж «Титанік». Почуття зображено більш щиро, напевно, тому, що герої більш дорослі і досвідчені. Ця книга - про кохання. Справжнє. До смерті. Заради якого людина йде на зраду - не лише подружню, а й своєї країни. Кохання, без якого неможливо жити, та й нема сенсу жити, коли кохана людина залишила цей світ, і ти відчуваєш у цьому свою провину. Чи можемо ми засуджувати обгорілого англійського пацієнта, що вмирає на італійській віллі?

Книга є важкою до прочитання і усвідомлення. Містить багато описів статевих актів головної героїні та її чоловіка. Чомусь авторка вважає, що це є насильством, і негативно оцінює поведінку чоловіка. Якби вони не були у шлюбі, тоді, напевно, це можна було б розглядати як насильство, однак героїню роками все влаштовувало, чому ж зараз вона хоче втекти від чоловіка і завести коханця? І чому вони дозволяють синові підглядати за цими актами? Щоб потім він їх шантажував? Невідомо, чи здатна головна героїня когось любити і кохати. Чоловіка - ні, коханця - ні, сина - ні.

Стиль життя по-данськи. Країна, яка для мене далека, бо там я ніколи не була, але переглядала декілька художніх стрічок, доволі сірих і жорстких. Але там жив мій колишній бой-френд, точніше - працював. І з данського способу життя він виніс простоту в побуті і відсутність амбіцій: працюй, відпочивай, цінуй спокій і мінімум комфорту - зате із близькими людьми і в теплі. Подібна філософія є і в шведів, які теж не витрачають зайві кошти на інтерʼєрні рішення. Чимось схожі німці.

Збірка новел про життя українців у Дубаї. Надзвичайно лаконічно і чітко автор, який є оповідачем, ділиться історіями - долями людей. І тут знову виникає філософське запитання: хто ми є на чужині? Чи можемо ми за кордоном реалізуватися? Чому наші дівчата стають на шлях розпусти й надання секс-послуг? І чому замість Дубая можна написати будь-яку іншу країну, а сенс залишиться приблизно такий саме? Зізнаюся, що деякі новели читала з болем і пригніченістю, було соромно за поведінку українців; деколи відчувала емпатію, подеколи - гнів. У будь-якому разі, байдужими вам не залишитися.