Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у липні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Викрадений лист
Оповідання «Викрадений лист» завершує своєрідну трилогію про детектива Огюста Дюпена, що розкриває паризькі злочини. Дія відбувається у 1840-і роки. Перед нами три звичні герої - оповідач, його друг Дюпен та префект. І знову - недолуга французька поліція, яка занадто професійно підходить до справи і не може знайти викраденого в однієї пані листа. Власне, саме з цього і починається оповідання: префект приходить до згаданих вище друзів і просить допомоги: міністр Д вкрав в однієї поважної пані листа, причому вкрав у неї на очах. Тому слід якомога швидше цього листа повернути. Однак як?
Загадка Марі Роже
В оповіданні «Вбивство на вулиці Морг» перед нами зʼявився аналітик Дюпен, який шляхом логічних міркувань зміг знайти злочинця. В оповіданні «Загадка Марі Роже» знову зʼявляється Дюпен. Але тепер він постає як авторитет, до якого звертається префект, бо знайти вбивцю Марі Роже виявилося заскладно. Тому деякі критики вважають «Загадку Марі Роже» своєрідним продовженням попереднього оповідання. Єдина відмінність полягає в тому, що описаний у цьому оповіданні злочин дійсно відбувся і Марі Роже реально існувала.
Знайомтеся - Огюст Дюпен
Оповідання Едгара По «Вбивства на вулиці Морг» вважається першим детективним твором в історії. Прикметно, що написано його було в першій половині 19 століття, коли ще панував романтичний напрям у літературі. Отож, головний герой - Огюст Дюпен - це саме та особистість, з якої потім малювали Еркюля Пуаро та Шерлока Холмса. По суті, перший детектив, що володів дедуктивним методом і що зміг розслідувати криваве вбивство на вулиці Морг у Парижі.
Золотий жук
Невеличке оповідання від одного із засновників детективного жанру Едгара По. Читала його у підлітковому віці і тоді не дуже зрозуміла, як Легран зміг розшифрувати криптограму. Однак відомо, що інтерес до дешифрування був значним двісті років тому, і Едгар По влучив у яблучко.
Постмодерно-середньовічний Холмс
«Імʼя троянди» (чи все-таки «Імʼя рози»?) вперше прочитала у студентські роки, десь років з двадцять тому. До речі, навіть викладачі в університеті не знали, як точно повʼязати назву твору зі змістом, бо ні жінки на імʼя Роза серед героїв нема, ні квітки троянди як символу. Тим не менш, сучасні філософи нібито знаходять звʼязок із однією з героїнь (повією) та цитатою із середньовічного твору.
Пригоди Джено тривають
Друга частина про італійського хлопчика Джено, що шукає своїх батьків, є трохи більшою за обсягом від першої, але я не можу сказати, що мені було цікаво читати. Банально вчора я читала Рея Бредбері, і мені подобалося, була логіка викладу. Також логіка є у фентезі про Пітера Пена і про Гаррі Поттера, про Артура і мініпутів. А от у романі про Джено все заплутано. Таке враження, що Муні Вітчер сама вигадала казковий світ і сама кайфує від того, а що читач (у даному випадку - я) не може зрозуміти й половини правил, то це проблеми читача.
Сплячий красень
Невеличке, проте надзвичайно оригінальне оповідання Артура Кларка про сенс людського існування з елементами чорного гумору. У барі сидять хлопці й розмовляють. Один вирішує розповісти історію про Зігмунда Снорінга, свого знайомого, в якого прізвище визначило його буття. Зазначу, що в перекладі з англійської снорінг означає хропіння. Отож, перед нами молодий єврейський хлопчина Зігмунд. Він хропе, причому дуже сильно. Однак дізнається про це після одруження. Кохана Речел не може спати, і молодята на межі розлучення.
Сімейка, але не Адамсів
Ну і твір! Спершу мені здалося, що я читаю продовження «Кульбабового вина» - стиль і логіка оповіді схожі: тільки тут не про літо, а про осінь. Однак атмосфера - душевна, родинна. Потім мені здалося, що я читаю «Мовчазний дім» Орхана Памука: тут теж історія сімʼї, де головною є бабуся. Місцями мені нагадувало Джоан Гарріс з її «Ожиновим вином» чи тетралогією про Віану Роше, десь знайомі нотки з Кадзуо Ішіґуро. Одним словом, фентезі, з натяком на родину Адамсів, Дракулу та Бенджаміна Баттона.
Остання книга
Пʼятнадцята книга про Країну Оз. Нічого особливого і нічого, що свідчило б про те, що продовження не буде. Цього разу Френк Баум зробив сюжет більше схожим на екшн, ніж на дитячу казку. Озма і Дороті мають попередити війну. І це вже серйозно. Боротьбу ведуть скізери і плоскоголові. Наші принцеси спершу потрапляють до плоскоголових і мають розмову з їхнім лідером. І знову автор обігрує історію з головами: цього разу мізки у плоскоголових відсутні. Точніше вони є, але зберігаються у спеціальному мішечку, а якщо хтось з мешканців хотів надурити сусіда, то мізки забиралися.
Чорний ідол
Сьогодні відкрила для себе цього талановитого автора, майстра оповідань у стилі фентезі і горору. Чесно кажучи, мені здавалося, що читаю Лавкрафта - стиль дуже схожий. Така сама темрява всюди, містика, демонічні істоти і герої, причому не знаєш, хто з них позитивний, всі вони здаються негативними. Оповідання «Чорний ідол» входить до цієї збірки. Дія відбувається у Зотіку, як пише автор, то є останній континент Землі. У місті Уммаос зʼявився чаклун Намірра, який раніше був хлопчиком-жебраком і просив милостиню. Однак ніхто в місті про це не знає, всі думають, що він прибулець.