Книга Лілії Черен «Обійми сукуба» (К.: Дуліби, 2012) за своїми естетичними вимірами, емоційним ладом і загальною енергетикою тексту цілком улягає в параметри сучасного зворохобленого та духовно розшарпаного світу, що балансує на якійсь не вельми добрій і безпечній межі. Власне проза авторки ( а це здебільшого дуже короткі, короткі й трохи довші оповіді) має на собі не лише відбиток названої дисгармонії, вона ще вельми гармонує з дисгармонією індивідуального світу людини – практично всіх її персонажів. З’являється підозра, що й самої авторки включно.