Рецензії та відгуки на книгу

П’юзо змальовує світ, де правлять свої закони і свої принципи. Дон Віто Корлеоне — не просто злочинець, а патріарх-титан, що збудував свою імперію не на багатстві, а на кодексі честі, викарбуваному на камені. Він — втілення старого світу, де слово є законом, а повага — головною валютою. Його дім — це фортеця, а сім'я — релігія, що не терпить єресі. Проте, коли старий світ стикається з новим, коли «бізнес» вимагає відмови від принципів, напруга наростає. Зіткнення кланів стає не просто війною за територію, а боротьбою ідеологій.

Це геніальний твір про те, як ілюзії, наче отрута, можуть повільно вбити людину, що не має сил змиритися з сірою реальністю. Емма Боварі — це не просто жінка, а вічний образ блукаючої душі, метелика, що б’ється об скло провінційної буденності. мрії, вичитані з дешевих романів, були для неї єдиним повітрям у задушливій атмосфері провінції. Вона шукала романтику, не щастя, а ілюзії. Її позашлюбні зв'язки та шалені витрати — гарячкові спроби заповнити внутрішню порожнечу, що з кожним днем ставала все більшою.

Це ода недосконалості, що стала блискучою сатирою, написаною від першої особи — з усіма сумнівами, помилками та кумедними трагедіями. Бріджит Джонс — це анти-героїня, чий образ виявився ближчим і чеснішим, ніж будь-який ідеальний портрет. Вона — втілення тих страхів і невпевненості, які ми так старанно ховаємо. Її боротьба із зайвою вагою, з сигаретами, з суспільними очікуваннями — це наша власна боротьба, розказана з такою щирістю, що змушує і сміятися, і зітхати від впізнавання. Її щоденник — це не просто паперове сховище, а дзеркало епохи.

Це балада про красу, яка стала прокляттям, та про душу, що обміняна на вічну молодість. У світі, де краса — це найвища релігія, Доріан Ґрей був її головним божеством. Він, наче порожнє полотно, чекав, щоб його розмалювали. І цим розписом стали отруйні слова лорда Генрі, чий зміїний шепіт, сповнений цинізму та гедонізму, просочився в душу юнака, як чорнило в чистий папір. Доріан вимовив закляття — і воно збулося. Його тіло застигло в часі, перетворившись на холодну, досконалу скульптуру. А його портрет став живою, кровоточивою совістю, що повільно гнила в темряві.