Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
#
Розділені долею
Вероніка Рот повертає у світ долі, пророцтв і міжзоряної напруги у завершальній частині дилогії Мітка. Це історія, в якій любов і обов’язок, вибір і приречення сплітаються так тісно, що важко розплутати одне від другого. Рот традиційно оперує емоцією, внутрішнім болем — її персонажі змушені вибирати не між добром і злом, а між різновидами обмеження, втрати й самопожертви. Атмосфера книги наповнена гіркотою очікування й надією, що може бути відкупом.
Те, що бенкетує вночі
Центр сюжету — не лише в зовнішніх жахах, а в тому, як вони ревуть у голові й серці Алекса, як давні рани все ще кровоточать, і спогади не дають спати. Страх і невизначеність стають постійними супутниками. Авторка створює атмосферу готичного жаху — сирість лісу, цвіркіт нічних істот, шелест дерев, старі двері, порожні кімнати, запах лісових грибів. Образи страшного не в надмірній крові або шоку, а в тому, що не видно, що не поясниш, що відчуваєш — чого не можеш назвати. Ця книга — як нічна прогулянка лісом, де кожен хребет, кожний звук, кожен подих вітру здається знаком.
Самсон
Хармон береться за майже забуту сторінку минулого — історію Дебори Самсон яка у XVIII столітті перевдягається в чоловіка і йде воювати за незалежність Сполучених Штатів. Але це не лише історія боротьби на полі бою — це історія внутрішньої боротьби, ідентичності, мрії та права на власну волю. Книга ставить під сумнів жорсткі рамки, які накладаються на жінку в минулому. Дебора не просто протистоїть: вона знаходить спосіб діяти попри усе. Ця тема — одна з головних ниток твору.
Будинок на Манго‑стріт
Кожен розділ — короткий вінець спогаду, образ, наче спалах світла в сутінках. Ці маленькі шматочки складаються в цілу мелодію — сумну, наповнену юнацькою цікавістю, але й тремтінням перед реальністю. Це не роман із деталізованим сюжетом і хронологією, а збірка емоцій, думок, сцен, що разом творять дорогу самоусвідомлення. Будинок» для Есперанси — це не просто місце з чотирьох стін. Це символ власної гідності, простір мрій, але й в’язниці обставин, коли дім не відповідає тому, чого вона прагне.
Коли впаде король
Це історія про дівчину, змушену грати у гру влади, в якій кожен хід може стати фатальним — і не лише для неї. Світ, в який потрапляє — світ вампірів, світ, де люди або підкоряються, або ховаються в тінях. Мета Флоренс — не просто зруйнувати монстра, а стати його «Кривавою нареченою», проникнути в середину його влади. Це не те, що робиться легко чи без компромісів. І саме ця ідея — інфільтрація, подвійність позицій — стане рушієм сюжету та випробуванням для героїні. Деякі сцени можуть виглядати передбачуваними — особливо коли йдеться про кульмінаційні розвитки інтриг.
У дрімотних пошуках незвіданого Кадату
Світ снів — це царство без меж, де логіка блякне перед обличчям уяви, а страх і краса крокують поруч як мовчазні тіні. Саме у таку незбагненну дійсність занурює нас Говард Лавкрафт у повісті "У дрімотних пошуках незвіданого Кадату", творі, що є чи не найяскравішим взірцем його "Циклу Снів". Це мандрівка духом, свідомістю, а іноді й чимось більшим. Молодий мрійник шукає легендарне місто Кадат — містичний символ ідеалу, краси, втраченої домівки або, можливо, власного «я». Стиль Лавкрафта у цьому творі — особливо гіпнотичний.
Щурячий король
В морок спускає читача Паскаль Енґман у жорсткому тривожному романі «Щурячий король». На перший погляд — класичний трилер: детективка, вбивства, слідство. Але щоразу, коли здається, що розгадка поруч, автор підкидає новий пласт, глибший і темніший. «Щурячий король» — це роман про ненависть, що пускає коріння у вуличних кварталах і соцмережах, про підпільні течії, які годуються страхом і фальшивими ідеалами. Паскаль Енґман не боїться показувати світ таким, яким він є: крихким, жорстоким, а подекуди — просто нелюдським.
Ізола
«Ізола» Ізабель Абеді — підлітковий роман, психологічний експеримент, замаскований під гру. Сюжетна зав’язка ніби вирвана з реаліті-шоу: 12 підлітків, обраних для зйомок таємничого фільму, потрапляють на віддалений острів — місце, де зникає цивілізація, зникають ролі, але народжуються істини. Камери фіксують усе, але не завжди те, що найважливіше. Бо те, що справді важливо, відбувається в тиші — між думкою й почуттям, між страхом і коханням. Ізола — це не лише назва острова. Це — метафора ізоляції, внутрішньої самотності, в яку занурюються герої.