Вперше побачив цю книгу в сестри на полиці. Я взагалі нічого не знав про всесвіт Тіньових мисливців та нефілімів. Вирішив взяти дві частини та прочитати. Виявилось, що вибране фентезі наповнене ЛҐБТ тематикою. Чи розчарувало мене подібне? Трохи так. Постійні намагання Маґнуса та Алека побути наодинці відверто вибішували. За ними постійно ганяються демони та призвані монстри "Багряної руки", а вони "сюсі-пусі" влаштовують. Якщо не звертати увагу на сказане раніше, то це чудове фентезі, яке переповнене магією, дивовижними істотами. Але найбільше мені сподобався екшн.

Я здавна палка прихильниця змістовних словесних фіглів. Зазвичай «харчі для мізків» обираю дуже ретельно. Тому закономірно, що цього разу я «причастилася» романом нобелівського лауреата Анатоля Франса. «Пінгвінський острів» – це суміш фантастики, сатири та історії. Роман, написаний 115 років тому, зображає еволюційну деградацію людства, становлення наших нижчих проявів. І їх возвеличування на тлі історичної спіралі.

Я так її хотіла. Ця анотація була такою багатообіцяючою. І так раділа, коли придбала. Та всі сподівання рухнули. Так, я сама собі нафантазувала щось неймовірне, знаю що так робити не можна, але це сильніше мене, бо саме анотація викликає оце “мені треба”. Та так само, як історія показує, що не все в житті відбувається відповідно нашим планам, так і я вчергове переконуюсь, що очікування погана річ. Для когось ця історія буде найкращою. Для когось просто вартою увагу. Когось не зацікавить зовсім. В мене ж ця історія викликала більше роздратування, ніж захвату та співчуття.