Рецензії та відгуки на книгу

Друга частина про італійського хлопчика Джено, що шукає своїх батьків, є трохи більшою за обсягом від першої, але я не можу сказати, що мені було цікаво читати. Банально вчора я читала Рея Бредбері, і мені подобалося, була логіка викладу. Також логіка є у фентезі про Пітера Пена і про Гаррі Поттера, про Артура і мініпутів. А от у романі про Джено все заплутано. Таке враження, що Муні Вітчер сама вигадала казковий світ і сама кайфує від того, а що читач (у даному випадку - я) не може зрозуміти й половини правил, то це проблеми читача.

Головний шок-контент цієї частини: дикі єдинороги, ці безсмертні, кровожерливі машини з чистої стихії, починають масово гинути. Їх просто знаходять мертвими. Для мілітаризованого суспільства острова, де ці звірі - і зброя, і релігія, це гірше за кінець світу. І Стедмен розкішно показує анатомію суспільної паніки. Коли руйнується базовий міф про безпеку, натовпу терміново потрібен цап-відбувайло. А хто підходить на цю роль краще за Скандера - незручного пацана, який єдиний володіє забороненою магією Духу?

Невеличке, проте надзвичайно оригінальне оповідання Артура Кларка про сенс людського існування з елементами чорного гумору. У барі сидять хлопці й розмовляють. Один вирішує розповісти історію про Зігмунда Снорінга, свого знайомого, в якого прізвище визначило його буття. Зазначу, що в перекладі з англійської снорінг означає хропіння. Отож, перед нами молодий єврейський хлопчина Зігмунд. Він хропе, причому дуже сильно. Однак дізнається про це після одруження. Кохана Речел не може спати, і молодята на межі розлучення.

Лу більше немає. Точніше, її тіло тут, але свідомість повністю зжерта темною магією та голосами мертвих предків. Це вже не та зухвала злодюжка з багетом у зубах. Вона перетворилася на холодну, безжальну оболонку, якій глибоко плювати на колишні прив'язаності. І це розкішно написана метафора того, як важка травма стирає особистість людини, залишаючи близьким лише агресивну примару, до якої неможливо достукатися.